Вiчна пам'ять

РАДОНИЦЯ

Поминання померлих Православна Церква здійснює кілька разів на рік. Але особливим воно є в пасхальний час. Бо православні християни сповнені радості й торжества світлої Господньої Пасхи, хочуть поділитись радісними переживаннями Великодніх свят з рідними та близькими, донести цю звістку про перемогу Христового Воскресіння і до своїх спочилих.

В давні часи встановився звичай поминати померлих у вівторок або понеділок Фоминої седмиці. Щоб донести радісну звістку про Воскресіння Господнє до своїх померлих ближніх, почали і самий день поминання називати Радоницею (Радуниця - від спільного кореня зі слов'янським "радість"), на знак пасхальної радості. Окрім того, ці дні називають - "могилки", "гробки", "проводи". Бо перші християни ходили на "гроби" - склепи, захороніння, печери (звідси народна назва цього дня) святих мучеників так, як нині православні приходять на кладовища до своїх померлих.

Тому в ці поминальні дні в православних храмах відправляються заупокійні богослужіння, до яких приєднуються й пасхальні піснеспіви. Віруючі приходять на вечірнє заупокійне богослужіння, літургію та панахиди і подають священнослужителям записки з іменами своїх померлих, щоб вони пом'янули їх. Окрім цього, священнослужителі та віруючі йдуть у ці дні на кладовище, щоб і там, на могилах, здійснити заупокійне поминання, поділитися зі спочилими пасхальною радістю в молитовному спілкуванні та попросити у Бога подання і їм благодаті Христового Воскресіння.

Могили, на кладовищі, нагадують нам про короткочасність земного буття, про неминучість смерті. Ясно усвідомлюється, що вci земні блага не принесуть щастя, що необхідно виправляти своє життя, жити по-християнськи, благочестиво.

Пом'янувши своїх померлих, православні дякують Воскреслому Христу за таку велику ласку, даровану їм в цей пасхальний час, і просять у Господа, щоб Він зберіг у їх серцях пасхальну радість, щоб пронести її у подальшому житті.

Радониця - це і свято весни, природи, яка оновлюється, ще в давнину набуло змісту певного часу, присвяченого вшануванню покійних. З воскресінням природи від зимової смерті сполучилася думка про пробудження мертвих, звільнення їх із похмурих склепів пекла. У свою чергу, корінь "рад" - означає "осяйний", "просвітлений".

Творити поминання, молитви та пожертви за померлих православних - священний обов'язок кожного християнина. Свт. Іоанн Златоуст так вчить про користь поминання: "Є спосіб полегшити муки душі грішника, якщо захочемо. Якщо ми будемо творити часті молитви за нього, якщо будемо роздавати милостиню тоді, хоч і не вартий він був милостей Божих, Бог нами буде вблаганий... Що більшим гріхом завинив брат твій, тим більше потребує милостині за себе. Подавай не лише для нього, а й для себе, - бо не однакову силу має милостиня, що подається самим, і та, яку має вона від руки інших... Милостиня з чужих рук має меншу вартість від тої, яка подається від себе... Не про труну й не про похоронні урочистості маємо дбати ми, але про душу покійного... Повідай ім'я покійного, попроси всіх творити молитви та благання: це вмилосердить Бога; хоч і не від нього самого це підноситься, а інші просять милості Божої, такий закон людинолюбності Божої!.. Усе це заповів Дух Святий, Которий прагне, аби ми один одному приносили користь".

Смерть і поховання не припиняють стосунків християнської любові, що зв'язували живих із померлими під час земного життя останніх. Продовження цих зв'язків і здійснюється у молитовному поминанні покійних. За євангельським вченням, "Бог не є Богом мертвих, але живих. Бо у Нього всі живі". Христос помер і воскрес, аби володіти мертвими і живими, і Сам зійшов у пекло, щоб врятувати душі, які з вірою очікували на Його пришестя. Молитовне поминання вважалося богоугодною справою ще в старозавітній Церкві. Існував звичай переломлювати над покійними хліб, біля труни роздавати його бідним.

У Християнській Церкві звичай поминати спочилих до кінця II та початку III століть, за свідченням св. Кіпріана, вже встановився остаточно. Відтоді, як було встановлене суспільне християнське богослужіння, моління за покійних є постійною його складовою частиною. Це було в усіх древніх літургіях, це є в літургії Західної Церкви, так само як і в літургії інославних церков, що давно відокремилися від Православної Церкви. У Православній Церкві поминальні дні відправляють на З-й, 9-й та 40-й (Апостольські постанови 8,42) від смерті представленого. Ці дні пов'язані з етапами возходження душі до неба.

У традиції Церкви є щорічні загальні поминальні дні: субота м'ясопусна, поминання в яку встановлене від часів апостольських; Троїцька субота напередодні свята П'ятидесятниці; "батьківські" суботи у Великий піст (седмиці 2-га. 3-тя, 4-та), Радониця (вівторок Фоминої седмиці). Поминання покійних у ці дні існувало вже за часів Іоанна Златоуста й Амвросія Медіоланського. Поминання в Димитрівську суботу (суботу перед 8 листопада) почалося у Руській Церкві з 1380 року й було встановлене Димитрієм Донським на спомин про воїнів, які загинули в боротьбі з татарами, і головним чином присвячується поминанню воїнів, "у боротьбі живіт свій які поклали".

День поминання 9 травня встановлено на честь тих, хто загинув у Великій Вітчизняній війні. У цей рік ми особливо молимось за упокій загинувших воїнів: отців, братів, дідів, сістер та бабусь, бо минає 60-та річниця Перемоги. Ми підносимо також молитви і о здравії всіх живих ветеранів. Вдячно вклонімося ним, серед яких багато і священослужителів.

У ці дні поминання спочилих у храмах служать панахиди та літії. Поминання звичайно складається і з відвідин могили та поминального обіду. Не треба уподоблятись язичеським звичаям: пити горілку на могилі, тим більше неприпустимо лити її на могильний пагорб - цим ображається пам'ять покійного. Звичай залишати на могилі чарку горілки та шматок хліба "для покійника"- теж має язичеське походження i не повинен дотримуватися у православних сім'ях. Не варто залишати на могилі їжу, краще віддати її жебракові або голодному. Одже будемо молитися, а ще краще, коли буде поминання на проскомідії, де за спочилого виймають з просфори часточку, а потім для омовіння його rpixiв опускають у Чашу зi Святими Дарами.