Релігія і наука
Рідним Березнякам присвячую...

ВИНИКНЕННЯ КУЛЬТУРИ

Частина 2

НАСЛІДКИ ГРІХОПАДІННЯ І ТВОРЧИЙ ДАР В ЛЮДИНІ

Культурний простір людства до гріхопадіння поєднював усе й уся з його Джерелом - з Богом. Він був обмежений тільки межами Божественної любові, себто, по суті, був безмежним. Цей простір був частиною цілого, а не відділявся у щось окреме, приватне. Тому про культурний простір людства до гріхопадіння ми можемо говорити лише умовно. Людина сприймала Божественну благодать і, наче дзеркало, відбивала її, просвічуючи її світлом увесь світ. Гріхопадіння "перевернуло" це дзеркало: відтоді у ньому відбивається сама природа, матерія, сама людина.

Замість світла Божественної благодаті у світ увірвався потік гріха, який по-своєму запотьмарив творіння. "Гріх увійшов туди, де мала правити благодать, і замість Божественної повноти, у творінні Божому за вільним волевиявленням розчахнулася безодня небуття - ворота пекельні". У світі з'явилося джерело творчих задумів протилежне до Божих задумів, джерело саме по собі примарне (причетне до небуття), але й реальне завдяки вільній волі людини і присутності в ній образу Творця.

Змінився привід творчої діяльності людини, ця зміна сталася від неможливості безпосереднього споглядання, прилучення людини до Краси і Гармонії. Так, як співають ангели в небі перед престолом Вседержителя, співають і півчі у храмі. Але спів перших є природньою реакцією на споглядання Творця, а наш спів у храмі викликаний бажанням такого споглядання. В одному випадку "уста глаголять" від переповнення благодаттю, в іншому - від переживання її відсутності і бажання долучитися до неї.

Не маючи безпосереднього прилучення до Гармонії та Краси, людина з підручного матеріалу створює щось, у чому вгадуються частинки та елементи Божої Краси, оскільки поклик до Гармонії та Краси онтологічно властивий людському єству. Але ж із зміною волі людини змінився і вектор її устремлінь. Можливості прилучення до нетварних енергій та благодаті людина підмінила існуванням серед "красот" і "прикрас" своїх власних творінь: неспіврозмірність таких образів буття при цьому усвідомлюється, але в процесі самообману, при відмові від Істини для заспокоєння совісті пояснюється та узаконюється досягнення результату незрівнянно легшим способом.

Очевидно, що богоборницький шлях такої "творчості" є шляхом самообману, самозаспокоєння, і недаремно діяльність по соціальному та естетичному облаштуванню світу після гріхопадіння очолили нащадки Каїна. Будівництво міст замість Едемського саду, насолодження співами та грою на інструментах замість слухання голосу Божого, створення різних знарядь для полегшення кари Божої вказують на те, що каїніти цілеспрямовано облаштовувалися на землі, не приносячи безнастанно покаяння у відступленні від Бога. Вони відкривали нові й нові індивідуальні (поза Божественним задумом) форми та сфери реалізації людських дарів. Така діяльність каїнітів з точки зору розвитку цивілізації приносила максимальний результат за найменших духовних старань.

Відтак, поклик душі до Бога, до аскетичного внутрішнього життя, до духовного збагачення приглушувався, а натомість культура каїнітів усе робила для того, щоб зміцнити їхнє становище на землі порівняно з іншими народами.

ВАВІЛОНСЬКА ВЕЖА

Для побудови Вавілонської вежі потрібно було об'єднати народи, а, оскільки правителями Вавілона та досвідченими будівниками міст (Бут. 10:8-12) були нащадки Хама, прокляті Богом за гріх батька, вони могли використовувати ці фактори для об'єднання усіх народів під своєю владою. Таке об'єднання приводило людей до "однодумності зла" (Прем. 10:5) і розвивало в людстві найнижчі, грубі інстинкти і пожадання. Адже одним із наслідків гріхопадіння була втрата дару безпосереднього сприйняття світу людиною і заміна цього дару сприйняттям через мову, яка "є проміжним світом, котрий існує між світом об'єктивної реальності та світом душі людини - людина споглядає світ тільки через призму своєї мови". Після гріхопадіння людина стала приречена на "повільне просування шляхом раціонального пізнання".

Поняття, які люди використовують для розуміння одне одного, є словесним вираженням досвіду пізнання довколишнього простору включно з іншими людьми. Мова, відповідно, замкнута у цьому просторі, не здатна передати те, що відбувається за межами певного досвіду. Якщо людина й виходить за рамки позначеного мовного закону і, завдяки духовному розвитку, починає сприймати інформацію про світ безпосередньо через прилучення Божественної благодаті, вона все одно не здатна передати накопичений досвід іншим людям.

Архітектор, приміром, може створити проект будівлі тому, що він бачить світ через призму геометрії, через певні контексти: так будь-яка людина схильна сприймати світ як певний контекст. Але такий спосіб бачення світу виявляється ефективним доки людина не зіштовхнеться з живим, а тим більше з одухотвореною сутністю: якщо раціональною дією розібрати на складові понятійні категорії живий організм, він перестане бути живим. Істинне і живе не може бути виражене до кінця в словах, а тому усі філософські системи та формулювання, які намагаються говорити про істинне і живе, умовні. Діалектично істину завжди зображають у відносному, тобто викривленому вигляді...

Люди, які дивляться у світ тільки через призму мови, не здатні вловити живе. Світ навіть після гріхопадіння в самій своїй глибині є органічним і тому його неможливо повноцінно сприймати тільки через логічне розмірковування. Саме до такого досвіду пізнання підійшли нащадки Хама, судячи з їхнього духовного стану, в якому вони зробили спробу "стати як боги" (Бут. 11:4), здійснивши грандіозне будівництво "міста і башти, заввишки до небес" (Бут. 11:4).

Будучи "формою існування і вираженням мислення, мова в той же час відіграє істотну роль у формуванні свідомості. При цьому вона залишається відносно самостійною, володіє специфічними законами, які відрізняються від законів мислення. Це призводить до того, що не існує тотожності між поняттям і словом, судженням і пропозицією і т. д." До того ж "мова є певною системою зі своєю внутрішньою організацією, поза якою неможливо зрозуміти природу і значення мовного знака".

Сам розвиток мови відбувається по мірі скорочення її розмовних конструкцій. Ці конструкції, що багаторазово повторюються у свідомості людини, стають звичними і при розмові не вимовляються, але розуміються. На поверхні мови залишається лише мала частина, яка залишається тільки натяком на те, що відбувається у підсвідомості. Люди розуміють висловлювання один одного за умови, що у підсвідомості кожного з них розгортається один і той же процес, який породжує слова. У залежності від стану суспільства, його ідеології, його рушійних сил змінюється і змістовне наповнення слів та мовних конструкцій: відбувається взаємовплив світобачення, образу життя людей та їхньої мови. Процес цей характеризується певною інертністю: суб'єкти можуть розуміти різні детонати, але засвоювати їм одне й те ж ім'я доти, доки не відбудеться зміна у свідомості одного з суб'єктів, або обох разом, або мови. Очевидно, що культура хамітів, яка розвинулась у напрямі побудови New-Едемського "міста і вежі заввишки до небес" на землі, серйозно вплинула і на мову того народу. Саме внутрішній зміст мови, її релігійний підтекст (себто той, що пов'язував людину з її Творцем) десь викривився, а десь - повністю щез.

Невикривлена свідомість Адама дозволяла йому давати ймення усім живим створінням, проникаючи у сутність речей, вона створювала мову, яка адекватно відбивала роль тварного у світі в контексті Божественного задуму щодо неї. Орієнтація хамітів на життя поза Богом невідворотно вплинула на мову і через мову призвела до зміни світогляду решти народів, що сталося через будівництво Вавілонської вежі. Нижче загрожувало позбавити майбутнього Те, що походить із Вищого. Сприйняття хамітського "образу мови, а значить і думки, і поведінки різко би звузило можливий спектр духовних та інших пошуків. На десятки поколінь наперед людство залишилося б одним і тим самим і не могло б відчувати і переживати інших можливостей мовлення про світ, а значить, - розуміти світ, жити в ньому. Людство закам'яніло б у самопоклонінні, у відмові від прагнення до того, що вище за людину (а лише прагнення до вищого, аніж сама людина й може піднести людину)".

Тож, втрата людством єдиної мови обумовила культурну революцію - становлення розмаїття у світі людської культури. Але помилкою було б заявити, що для того Бог і зійшов на сеннаарську рівнину і змішав мови "синів людських"(Бут. 11:2-7), щоб оцю культурну революцію ініціювати. Не бажанням розвитку культури викликані дії Бога, а тим, що сеннааритське об'єднання людства виявилося істотною перешкодою до здійснення Божественного задуму щодо спасіння людей з-під влади гріха і смерті. Подальше розселення народів "по усій землі"(Бут. 11:8), розвиток розмаїтих форм культури було лише побічним наслідком Божих дій щодо спасіння людей від смерті у вічності.

ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ КУЛЬТУРИ

Одним із перших наслідків гріхопадіння був розкол всередині людини - розкол душевного почуття і розуму, який наочно ілюструє намагання Адама сховатися від Бога під кущем. Навряд чи такий вчинок можна назвати розумним.

Бог став чужим для людини. І тепер людина, втративши глибокий і особистий досвід “містичного богопізнання”, почне створювати “богослов'я”. Тому, хто втратив Бога, тепер потрібно засвоювати знання про Бога. Мова про Бога народжується як заміна мови до Бога. Якщо б люди могли безпосередньо споглядати Бога - заклади на кшталт богословських були б непотрібними. Але, не бачачи лику Божого безпосередньо, людина створює Його образи (богословські, іконографічні). Це і є культурною творчістю - створення системи образів для часткового осягнення первинної реальності.

Людина стала до певної міри чужою собі. Саме тому самопізнання згодом стало однією з найважливіших завдань культури. Але гріхопадіння породило ще одну пустоту, ще один розрив - взаємовідчудження людей. Цю пустоту протягом тисячоліть люди намагаються скріпити простором культури. Аби навчити людей взаєморозуміння та мирному співіснуванню, створюються правила етикету та суспільні закони, слова і книги.

Але, не зважаючи на всілякі хитрощі, будь-яке спілкування людей прагне перерости рамки мови (філософської, художньої, музичної і т. д.). Насправді близькими почуваються люди, котрі можуть разом мовчати, ділячись своїми думками та почуваннями прямо від серця до серця, не опосередковуючи їх зайвим формулюваннями. Саме з проблем взаєморозуміня, які є наслідками гріха, народжується культура як складне мистецтво передачі понять. Людина створює вторинний світ - світ образів тому, що її розумове бачення, яке дозволяє безпосередньо проникати в суть речей, ослабло. Якби люди могли розуміти одне одного від серця до серця - їм не потрібна була б культура. Але вміння, яке передбачає “безпосереднє споглядання логосів та причин сущих”, залишилося по той бік гріхопадіння. Тепер недолік “логосного” бачення компенсується словами. Кожна людина знає, що буття є повнішим за наші слова про нього. Культура створює слова про буття, потім вона ці слова затирає до штампів та шукає нові й нові слова та образи, аби повернути попереднє значення. Культура відбиває сокровенний внутрішній або зовнішній світ людини і тим самим подвоює його. Це значить, що буття, істинне буття саме по собі є позакультурне, і тому навіть індиферентні до пошуку люди, які активно діють у просторі культури, може, несвідомо намагаються вийти за рамки культури, прорватися до самого “лона буття”.

Найважливіше звершується поза світом культури. Є культурні символи, які супроводжують створення сім'ї. Але народження дитини є надто серйозним і тому воно переходить за будь-які рамки культури. Культура може скільки завгодно міркувати, говорити чи мовчати про таємницю смерті, але сама смерть залишається поза культурою. Людина може написати роботу на тему Новгородських Євангелій XIV ст. і при тому зовсім забути, що в них є Сам Христос і до Нього можна звернутися прямо на “Ти”.

На фото: Арабо-месопотамський лікарський манускрипт 1224 р. із Київського музею західного і східного мистецтва.