З молитвою до воцерковлення

“Є БЕЗЛIЧ ПРОБЛЕМ,
ЯКI ВИРIШУЮТЬСЯ САМЕ ЖИВИМ СПIЛКУВАННЯМ”

Після молодіжного семінару Всесвітнього православного братства Синдесмос, який відбувся у Москві, ми зустрілися з учасником від України - проректором КДА і С прот. Миколою Макаром. Провіденційно склалося, що невдовзі після цього молодіжного заходу отцеві Миколаю довелося відвідати вечір пам'яті прот. Олексія Глаголєва у Києві. Практичні проблеми сповідництва, стояння у вірі, творення справжньої спільноти були діланням усього життя таких київських духівників, як прот. Анатолій Жураковський, прот. Олексій Глаголєв. Сьогодні у молодіжних православних братствах юнаки і дівчата у молитві та навчанні відкривають для себе благодатні закони православної общинності... Як зустріти і зберегти справжню дружбу? Що таке громада Христова? Де найнеобхідніші ділянки для братської натхненної праці? З чого потрібно починати Літургійне життя громади?

СІЛЬ СПІЛЬНОТИ

- У передчасі Загального збору Православного Братства "Спілка православної молоді України в ім'я прп . Нестора Літописця" представникам багатьох братств було б корисним дізнатися про Ваші особисті враження від молодіжної конференції Синдесмоса в Москві.

- Найбільше враження - це натхнення і готовність молоді змінити ситуацію, в якій Церква знаходиться... Бо практично на православних парафіях сьогодні молодіжна праця в занепаді. Подекуди є цікаві започаткування, але взаємоузгодженого системного розвитку ще немає. Конкретного прикладу формування такого процесу в нас теж немає... Тут дійсно потрібен перелом. Вважаю, що поштовх до цього здійснився на конференції та з'їзді православної молоді Росії. Було видно, що молодіжні питання і проблеми не були десь збоку, а на першій позиції. Якщо на кожній нашій парафії сьогодні буде втілено хоч частину тих плодів з'їзду, то вже завтра ми матимемо зразкові громади...

- Які саме висновки ви маєте на увазі?

- Наприклад те, що священик повинен іти до молоді в молодіжні організації, спортивні та інші організації, які вже формально чи неформально існують в районі церкви... Згодом уже при парафії можна створювати церковні організації...

Я читав у вашій газеті різні погляди на те, якою має бути громада. Так от ми настільки застигли у нашому розвитку, що нам здається: те, що у нас є сьогодні - це і є наша громада. Так, це ядро громади, але не вся потенційно можлива громада. Бо кожна громада повинна приносити плоди: вона має бути відкрита до суспільства і проповідувати слово Боже дією. Якщо вона не діє, то де ця проповідь... Тому ми не маємо лякатися: "Ой, як же це при храмі та й спортивна команда!.." Це священик із своїми помічниками парафії повинен працювати із вже існуючими організаціями. Все, що у нього на території парафії є (школи, клуби, будинки культури...), має бути в полі зору пастирської діяльності. Тоді при парафії обов'язково виникне кілька молодіжних груп (спортивна, музична тощо).

- Але часто молодим хочеться після богослужінь десь посидіти, за чаєм обговорити якісь питання...

- Це просто необхідно. Як може бути спільнота без спілкування? Це ж абсурд! Що це за община, коли вона складається з індивідів, які між собою не спілкуються? Ця інертність в багатьох наших парафіях спричинена переслідуваннями радянського режиму, коли заборонялась будь-яка пастирська діяльність у суспільстві. Це аномалія.

У вашій газеті теж про це йдеться в листі дівчини, яка була у секті і там вільно спілкувалася з однолітками, а, прийшовши в парафію, не зустріла тут ніякого спілкування. Тут не йдеться про те, щоб перетворити парафію на клуб для спілкування, ні, але ж ми люди і якось елементарно знати одне про одного треба. Це ж сім'я, це ж клітини одного організму - тіла Христового.

СІМ'Я

- Але ж такі общини якраз існували в Києві на початку століття. Тільки скажіть, отче, як все-таки цей досвід передається нашим поколінням вузькою ниточкою через таких світочів, як стариця Аліпія та духівників, як прот. Анатолій Жураковський, прот. Олексій Глаголєв?

- Набувати цього досвіду ми можемо щомиті, якщо досягнемо стану парафії як сім'ї. Коли в парафії діляться своїми досягненнями, коли важко, то отримують підтримку від братів-парафіян. Моноліт єдності - ось парафія. Добре, що людина спілкується з Богом, але як любов може зростати між людьми, коли немає контакту? Де та любов? А ми тоді ще й запитуємо себе: чому наші віруючі такі чи такі: то смирення не можуть проявити, то нетерплячі...

- ...Прикладаючись до мощей преподобного у свято можуть ближнього затоптати...

- ... Так. А де ж вони це смирення і терпіння візьмуть? Де? Відповідь - у громаді - спілкуючись один із одним, бачачи один одного. У громаді ж є різні люди - одні духовніші, інші душевніші... Апостол Павло прямо каже, що духовніші мають підтримувати тих, хто менше почувається в дусі...

Тому те, що в нас витоптали в атеїстичних часах, ми повинні відродити - оце спілкування між людьми. Щоб людина відчувала, що вона член сім'ї парафіяльної, член тіла Христового. Без спілкування цього вона не уявляє. Зв'язок частинок між собою дає тіло. Оцей зв'язок треба відновлювати...

- "Єдність духу у зв'язку миру" - саме так перекладається грецьке слово "синдесмос"...

- Так, так, причому є безліч проблем, які вирішуються саме цим живим спілкуванням. Мені часто доводиться про це нагадувати людям, що коли у нас на парафії складається середовище духовне, то й діти парафіян вже виростають у цій творчій атмосфері духовної взаємності і цікавості. Вони не бігають десь по вулицях, а мають друзів своїх при церкві.

А в нас часто-густо так трапляється, що без оцього зв'язку всі тримаються окремо, ніякого середовища не виникає.... А діти самі по собі... А можна ж усе просто вирішити... Два-три десятки молодих сімей - і діти вже купочками разом спілкуються. Їм радісно і весело. А для батьків більшої радості я не бачив...

В отця Олексія Глаголєва парафіяни одне одного дуже добре знали. В той важкий час, коли переслідування режиму ставило людей над прірвою смерті. Внучка отця Олексія Магдалина розповідала про дивовижну взаємопідтримку, яка нам сьогодні потрібна, як повітря. І це можливо, хоч момент видається часом невимовно великим. Цей бар'єр можна знищити тільки доклавши зусиль.

СПІЛКУЙМОСЯ, БРАТТЯ

- Часом найбільше зусиль докладаєш, аби звести людей докупи. Запрошуєш на зустріч, а тебе запитують: "А хто там буде? А як там буде"...

- А чому? Бо немає спілкування між нам, немає цієї повної єдності сімейної, яка виникає з любові. Як нам приємно, коли члени сім'ї живуть у злагоді та в гармонії між собою. Родина - маленька Церква, парафія - більша. Але стосунки саме так мають рости. Священик - просто багатодітний батько і диригент спілкування. Тоді спілкування виростає, стає міцним, і досвід, що приходить через призму спілкування, приносить великі результати. А в нас же нічого не виходить чому? Бо ми люди світські. А повинні ставати духовними. Не людьми цього світу, а людьми Церкви. Коли ми постійно горнемося до Церкви, в якій ми маємо зразок життя, коли ми приходимо до храму, молимося і спілкуємося між собою, - от тоді втілюється життя, яке виростає разом із стосунками між членами парафії.

- А якщо немає де зібратися і поспілкуватися?

- То тут же в церкві після богослужіння разом залишилися, побачили одне одного ми, члени однієї сім'ї, діти однієї парафії і одразу ділимося своїми досягненнями, труднощами, проблемами: "А що робити в такій ситуації чи в такому випадку або в такому?" І тут священик може при всіх на початку просто розповідати, а з часом хай парафіяни між собою привселюдно якісь речі вирішують: "А в мене так виходить"... "А у мене так"...

Без цього як нам наблизити нашу парафію до тієї, що була в отця Олексія Глаголєва? Там людина приходила до Церкви не просто як індивідуум, щоб помолитися та поспілкуватися з Богом, але поспілкуватися зі своїми братами і сестрами. Як ми називаємо себе братами і сестрами і ними не являємося?! Ось в чому парадокс! Бо ж якщо ми брат і сестра, то ми спілкуємося, ділимося, любимося, як брат із сестрою.

- Такий "номіналізм", як пише прот. Олександр Шмеман, дуже поширений сьогодні... А еклезіологія - наука порівняно молода. Мабуть не передсоборові засідання, на яких вирішуються актуальні питання у вселенському Православ'ї, а саме наші ініціативи на общинному рівні будуть визначальними у вилікуванні розколів, вирішенні питань соборності та першості у кожній конкретній ситуації...

- Якраз ми про це й говоримо. Це ж із клітинки увесь організм складеться. Еклезіологія говорить про зібрання людей, які спілкуються. Ми суперечимо самому принципу еклезіології, коли ми не спілкуємося.