Церква і культура

СУЧАСНЕ КІНО: НОВИНКИ І ТЕНДЕНЦІЇ

Сучасне кіномистецтво живе бурхливим життям, хоча і дещо затиснене світовою фінансовою кризою, але проекти втілюються і деякі навіть, окрім комерції, несуть одвічні істини та наставляють на життя духовне, примушуючи замислитись над своїм життям у світлі Божої правди. На жаль, український кінематограф пасє задніх у сусіднього російського сусіда, тому майже жодний значний проект не втілюється без братньої країни. Але, як не дивно, більшість православних документальних стрічок є суто українськими, приміром, – фільми телеканалу “Глас”, репертуар фестивалю “Покров”.

Останнім часом художні фільми, особливо російські торкаються патріотичних і тем на протилежність Голівуду, який за браком нових ідей, випускає ремейки старих картин чи дістає похованих часом героїв і монстрів, що по суті є комерцією. Добрі ж, світлі картини там з'являються дуже рідко.

Віднедавна як в Росії так і в Україні і проходить низка світських і православних кінофестивалів. Так у серпні цього року у Виборзі відбувся XVII кінофестиваль “Вікно в Європу”, який відкрився фільмом Володимира Хотиненка “Преображення”.

Фільм базується на реальних подіях часів Великої Вітчизняної війни.

У стрічці йдеться про так звану “Псковську місію”, що її заснували священнослужителі Руської Православної Церкви на території Псковської області, суть якої полягала у тому, щоб відновлювати закриті і зруйновані більшовиками церкви й духовно укріплювати народ у нелегкі часи (див. фільм “Псковська духовна місія”, студія документальних фільмів Латвійської Православної Церкви, 2008 рік). Роль головного героя, отця Олександра, виконує відомий російський кіноактор Сергій Маковецький, до речі, колишній киянин.

“Ключеві моменти фільму ми брали з історичних подій, часом перетворювали на сюжети архівні світлини. Для нас самих це було дуже цікаво и захоплююче”, – відзначив в інтерв'ю “РІА Новини” режисер стрічки.

Він також сказав, що автори фільму “наділяли героїв якостями людей, які справді жили і працювали тоді у “Псковскій місіі”. Приміром, її глава, отець Сергій, був палким шанувальником музики, й ми передали нашому отцю Олександру це захоплення музикою. Невипадково у фільмі звучить музыка з опери Верді “Набукко”.

Як сказав В. Хотиненко, ідея картини, належить покійному Святішому Патріарху Олексію II, який свого часу й благословив авторів на роботу над цією картиною.

“Це мало відомі сторінки історії Великої Вітчизняної війни. А між іншим, 50 мільйонів наших співгромадян були в окупації, і їх укріплювала, перш за все, Церква. Священики допомагали нашим ув'язненим, намагалися визволяти їх з концтаборів”, – пояснює режисер. Головною темою картини він вважає – це милоседя, те, чого так бракує нам сьогодні, при всій широті нашої руської душі".

Зараз Володимир Хотиненко вже готується до нової роботи. Це буде восьмисерійний фільм про Достоєвського, стрічка що охоплює весь життєвий шлях письменника. Останніми роками російські режисери активно стали екранізувати твори Ф.М. Достоєвського: “Ідіот”, “Злочин і покарання”, “Біси”, “Брати Карамазови”. Також звертаються і до інших класиків : М.В. Гоголь, О.С. Пушкін.

Адже ж навернути людину до віри може не лише духовна література, проповіді священика, а й фільм духовного змісту, життєва ситуація, що розвивається на екрані, й глибоко западає у душу. Ці тенденції сучасного кіно спонукає глядача до переоцінки своєї життєвої позиції, веде, можливо, навіть до каяття, навертає до Бога, приводить в Церкву.

Згадаймо такі фільми як “Острів”, “Форпост”, “Адмірал”, “12”, “Гибель Імперії. Візантійський урок” тощо.

Дай, Боже, щоб кіноіндустрія розвивалася у цьому руслі.