Архітектура сакральна

СОБОРНА ЦЕРКВА ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ У ХАРКОВІ

У другій половині XVII ст. після переможного закінчення визвольної війни та возз'єднання України з Росією настав період розквіту української архітектури. Бурхливо розвивалися українські міста на Лівобережжі, у них будувалися кріпосні споруди, численні житлові й громадські будівлі, “кам'яниці” козацької старшини, а також православні церкви і монастирі. На період становлення української самобутньої архітектури життєдайними були взаємозв'язки з російською архітектурою. Відповідно до Наказу в Україну надсилають багато майстрів високої кваліфікації, які працюють разом зі своїми українськими архітекторами-побратимами.

Одним з найкращих храмів-монументів тих часів є Покровський собор, збудований харківськими козаками в 1689 р. і освячений митрополитом Аврамієм того ж року. Як відомо, Покрова Пресвятої Богородиці - це велике свято для козацького війська, тому козаки і побудували храм на честь Своєї Небесної Покровительки. Храм Покрови - це справжня перлина української архітектури XVII ст. Кам`яна церква була побудована у 1689 році. Собор зведений на території старої харківської фортеці, на пагорбі над річкою Лопань. Він і в наші дні височить своїми золотими банями над спорудами навколишньої забудови, і його високий і ніжний силует здалеку проглядається з лівого боку міста.

Стрімкість споруди досягнуто насамперед її композицією, що складається з трьох гранчастих веж, щільно поставлених одна біля одної. Кожна вежа — три восьмерики, поставлені один над одним (менший над більшим). Центральна баня сягає 45,8 (48) м висоти. І за планом, і за композицією це тип української трикамерної триверхої церкви. Поставлено собор на високий підкліть — своєрідний п'єдестал, де міститься зимова (або “тепла церква”) церква на честь Воздвиження Христа Господнього (раніше на честь Трьох Святителів). Підкліть оточена аркадою з парапетом, що нагадує підкліть церкви Вознесіння в Коломенському. Аркада надає споруді особливої легкості. Фасади собору декоровано тонкими півколонками на гранях восьмериків, оздобленими наличниками навколо вікон, карнизами з поребриковим орнаментом. У формах декору видно руку майстра російської школи. Наростання форм вгору, заломи бань, їх високі й тонкі завершення, вертикальні лінії півколонок — усе це надає композиції споруди динамічності, стрімкого руху. Напрям ліній, що, заламуючись, здіймаються вгору з великою майстерністю обіграно зодчим в інтер'єрі собору, що є одним з найкращих в українській архітектурі (див.фото). На жаль, автор харківського собору Покрови не відомий нам, проте, напевно, він належав до тієї групи майстрів, що побудувала славетні собори та церкви в Їзюмі, Сумах, Старочеркаську на Дону, Стародубі. Собор у Харкові найбільш давній з усіх храмів, що збереглися в місті.

Дзвіниця (восьмикутна чотириярусна) була побудована одночасно з церквою і спочатку була пов`язана з нею галереєю. Архітектура дзвіниці подібна до російськоїй, але вона не порушує єдності стилю, а навіть підкреслює значимість храму. Поряд з собором побудований у XIX ст. великий храм Озерянської ікони Божої Матері базилікального типу. Зодчі не наважилися зробити його вищим, ніж Покровська церква.

Спочатку він був козацьким парафіяльним храмом (у 1724 р. парафія храму нараховувала 87 прочан з родинами), але згодом, коли він опинився усередині фортеці (за наказом Петра I фортеця була значно збільшена, 1709 г.), то став монастирським. У 1726 р. за іниціативи єпископа Белгородського Єпифанія (Тихорського) та генерал-губернатора Слободської України кн. М.М. Голіцина, був заснований чоловічий училищний Свято-Покровський монастир з колегіумом, який згодом дуже вплинув на культурний і духовний розвиток усієї Слобожанщини. У 1799-1800 рр. храм був відремонтований та прикрашений. Верхня церква стала кафедральною, а нижня - колегіальною. У соборі зберігалася велика святиня Слобожанщини – Озерянська ікона Божої Матері. В усипальниці храму були поховані видатні священнослужителі та імениті горожани. У 1820-1826 рр. під час будівництва нового архієрейського будинку спорудили між ним та храмом перехід, а також трапезну, яка з'єднала храм із дзвіницею. У 1837 р. визолотили главки та хрести собору. У 1844-1856 рр. церква була розписана, і встановлено опалення. 1872-1874 рр. – була збільшена трапезна, перебудовані сходи на другий поверх, встановили хори.

На початку 1920-х рр. Свято-Покровський монастир було закрито більшовиками. У соборі розміщувались різні сторонні організації і музеї, тому вона поступово руйнувалася. Храм був реставрований в 1950-х рр. У 1960-х рр., щоб повернути первісний вигляд, розібрали всі прибудови і переходи XIX ст.

Вперше після років атеїзму і запустіння 8 квітня 1990 р. відбулося освячення церкви і здійснилась перша літургія у Покровському храмі, а 14 жовтня відзначено перше храмове свято після довгих років запустіння. А вже 1992 р. собор був повернутий Церкві. Зараз храм відремонтовано і розписано, і тепер він знову є головним престольним храмом Свято-Покровського чоловічого монастиря, де знаходиться і єпархіальне управління Харківської епархії та резиденція Митрополита Никодима Харківського і Богодухівського.

Зараз фасади храму блакитно-білі, а бані визолочені. Його незвичайна ажурна і стрімка архітектура підносить до небес… Так і стоїть він вже триста років, як свічка перед Богом, дивовижний витвір церковної архітектури і прикраса Харкова.

Тут завжди багато паломників, прочан, всі йдуть до давньої святині міста, храму Покрова Богородиці і знаходять тут допомогу і підримку Владичиці Небесної.