Настанова пастиря

Божою милістю ми знову вступаємо в період Великого посту – час особливо сприятливий для спасіння душі.

За багато сотень років у Святій Церкві сформувався певний ритм духовного життя, утворюваний чергуванням пам'ятних дат, святкових подій і постів. Цей ритм знайшов відображення в церковних уставах і канонах, що охороняють Церкву від згубного впливу цього світу, такого мінливого і нестійкого.

Завдяки церковним традиціям, які є втіленням внутрішнього життя Церкви як Боголюдського організму, кожний віруючий має змогу гармонійного духовного зростання, має змогу черпати духовні сили для боротьби з пристрастями, для досконалості в добрі. Долучаючись церковного життя, нестійке людське єство поступово відновлює зруйновану гріхом ієрархію розуму, волі й почуттів. Людина знову набуває цілісності свого буття. І запорукою такого духовного зцілення є піст – піст як заповідь Божа і водночас Його дар; піст як закон духовної досконалості, випробуваний подвижниками благочестя; піст як духовна потреба кожної людини вирватися з плину мирської суєти і пристати до тихої гавані Миру Христового.

Посту потребують як ті, хто досяг духовної досконалості, так і ті, хто лише на шляху до неї. Постували древні пророки і праведники, постував Сам Господь наш Іісус Христос, перебувала в пості Пресвята Богородиця, постували апостоли, святі мужі й жони, постував і постує увесь християнський народ, за покликанням своїм уже святий, але поки, у своєму нинішньому стані, він ще веде у собі боротьбу проти “світоправителів темряви віку цього, проти піднебесних духів злоби” (Єф. 6: 12). Цей же рід, як свідчить про це Христос, перемагається постом і молитвою (див.: Мк. 9: 29).

Значення посту, його мета і завдання визначаються покликом самого життя християнина, що полягає в перемозі над злом і долученні Божественного життя. В цьому сенсі слова апостола Петра точно характеризують умови і процес духовного зростання християнина: “... від Божественної сили Його (Господа нашого Іісуса Христа) даровано нам усе потрібне для життя і благочестя, через пізнання Того, Хто покликав нас славою та чеснотою, якими даровані нам великі і дорогоцінні обітниці, щоб ви через них стали причасниками Божого єства, віддалившись від пануючого в світі розтління похіттю: ви ж, докладаючи до цього всю старанність, покажіть у вірі вашій чесноту, в чесноті розсудливість, в розсудливості стриманість, в стриманості терпіння, в терпінні благочестя, в благочесті братолюбність, у братолюбності любов” (2 Пет. 1: 3-7). Отже, піст є плодом нашої віри, але він не самоціль, а благодатний засіб для вдосконалення в чеснотах, втіленням яких є любов.

Піст – це ліки для душі. І як ліки далеко не завжди бувають солодкими, і вживання їх вимагає від нас терпіння й дотримання певних правил, що інколи не згідні з нашими бажаннями, так само й піст потребує певного примусу. Буває, що наші почуття й воля, розслаблені гріхом, не хочуть підкорятися необхідності постування. Проте просвітлений світлом Христовим розум не дає нам спокою, допоки ми не змиримося з цією необхідністю, не підкоримося їй, не зробимо її складовою нашого життя. “Примушуй себе на всяку добру справу”, – говорить святий праведний Іоанн Кронштадтський, оскільки, за словами Христа Спасителя, “Царство Небесне силою добувається, і хто докладає зусилля, здобуває його” (Мф. 11:12).

Великий піст готує нас до найвизначнішої події – зустрічі світлого Воскресіння Христового. Наскільки ми потрудимося на шляху до свята, настільки просвітимося його світлом, зазнаємо скорботи й удостоїмося радості. Як жодний інший період церковного року, період Великого посту вимагає від нас напруження духовних сил, ревності у справі спасіння, тверезості розуму й стримання почуттів. У Великому пості, з'єднуючись і не вступаючи у супереч, переплітаються між собою переживання духовної печалі й радості. Ця печаль, уболівання через свої гріхи, не повинні вводити нас у смуток, а радість, пов'язана з духовним очищенням і надією на милосердя Боже, не повинна робити нас недбалими.

Дотримуючись церковного уставу щодо постування, ми повинні прямувати царським шляхом, розуміючи, що не всі однаково можуть виконувати ці правила, кожний у міру свого духовного зростання. Тоді ми уникнемо підступних нападів гордощів та марнославства. Щоб не потрапити в тенета сваволі, важливо звертатися за порадою до священиків, своїх духовних наставників. Кожному з нас є над чим попрацювати в ці богоспасенні дні святої Чотиридесятниці. Хай не минуть вони для нас марно, хай принесуть гідні плоди покаяння і добрих справ.

“Постящеся братие телесне, постимся и духовне, – закликає нас Свята Церква словами богослужбових співів до духовного подвигу, – разрешим всякий союз неправды... дадим алчущим хлеб, и нищия безкровныя введем в домы: да приймем от Христа Бога велию милость”.

Звертаючись до всієї Повноти Української Православної Церкви в дні Великого посту, посилаю всім її чадам своє первосвятительске благословення. Нехай наш Пастиреначальник Христос утвердить пастирів у старанній і доброчесній турботі про паству, в якій “Дух Святий настановив вас бути блюстителями, пасти Церкву Господа і Бога, яку Він придбав Кров'ю Своєю” (Діян. 20: 28). Пастві бажаю духовних сил: “Духа не вгашайте... Утримуйтесь від усякого роду зла. Сам же Бог миру нехай освятить вас у всій повноті, і ваш дух, і душа, і тіло у всій цілості нехай збережеться непорочно на пришестя Господа нашого Іісуса Христа” (1 Фес. 5: 19, 22, 23).

Возлюблені у Христі браття архіпастирі, чесні отці, боголюбне чернецтво, дорогі брати і сестри! Бажаю Вам, щоб ці дні Великої Чотиридесятниці змінили й духовно відновили наше життя, сповнили його непохитністю віри, красою добрих справ, радістю перемоги над гріхом, а також світлом любові до Бога і ближнього. Нехай наше життя стане кращою проповіддю про Христа Розіп'ятого і Воскреслого, про перемогу світла над темрявою.

Благодать Господа нашого Іісуса Христа нехай буде з усіма Вами!