Віра і культура
За благословенням
Блаженнішого
Володимира
Митрополита Київського і всієї України

 

Інтернет-версія газети
"Віра і культура"

Архів   Рубрики

№ 21

№ 22

№ 23


 

ЧОМУ ЗАРУБІЖНІ МУЛЬТФІЛЬМИ ВИКЛИКАЮТЬ СТРАХИ?

Зараз, здається, вже не потрібно доводити, що дітям шкідливо дивитися по телевізору натуралістичні сцени жорстокості, насильства. Дивно, звичайно, що такі очевидні для будь-якої нормальної людини речі ще вчора потребували експертних висновків фахівців, широко дискутувалися і так далі.

І все ж існують проблеми телебачення для дітей, що не настільки очевидні. З однією з них ми вперше зіткнулися декілька років тому, коли до нас, практичних психологів, привели на консультацію дитину-дошкільня, що занедужала нинішнім фобічним неврозом (грец. фобос - страх) після перегляду мультсеріалу «Ніндзя-Черепашки». Цей випадок був у нашій практиці першим, але не останнім. І нам довелося серйозно задуматися: в чому ж справа? Що такого страшного в іноземних мультиках, що замінили вітчизняні? Був Чебурашка, а тепер черепашки! Теж пригоди і теж казкові. Навіть добре закінчуються. Але коли ми спробували порівняти випадково зарифмованих героїв двох сучасних казок, то досить швидко з'ясувалося, що ідентичність чисто формальна.

Головні властивості Чебурашки - довірливість, відкритість, доброта _ позитивно впливає на дитину. Черепашок-ніндзя, попри все наше бажання, милими не назвеш. Це «круті хлопці», які, не задумуючись, б'ють своїх супротивників. Вони нагадують молодіжну банду. У боротьбі зі злом, без якого не обходиться жодна казка, Чебурашка разом зі своїм другом крокодилом Геною винаходить різні хитрощі, думає, однак не вбиває стару Шапокляк. Черепашкам, звичайно, потрібно думати, вирішуючи питання військової стратегії, але визначають все фізична сила, фізична боротьба зі злом. Кров тече рікою, трупів багато. Зло знищують буквально.

Та і представники зла в «Чебурашці» і «Черепашках» істотно різняться. Моторна смішна Шапокляк зі своєї крискою Ларискою дошкуляє дрібничками. Вона по-своєму нещасна, а тому до неї можна знайти підхід. Що і роблять у фіналі герої, встановивши дружбу. Закований у сталь ворог черепашок Шредер страшний. Це якесь абсолютне зло, до якого не можна знайти жодного підходу, окрім радикального. Шредер готовий знищити весь світ зі всіма його жителями.

А тепер про головне - про картину світу. Світ, в якому перебувають Чебурашка і крокодил Гена, в цілому світлий і приязний. У ньому затишно і не страшно. Зло в ньому випадкове. Світ, в якому живуть хоробрі черепашки, наповнений злом. Ним все пронизано, воно підстерігає повсюди. Жменька героїв протистоїть цілим полчищам зла. Всі ж інші – статисти, пішаки і жертви. (До речі, в іншому зарубіжному мультфільмі, під назвою «Вампіреня», когось з персонажів так і звали: Жертва. Від однієї тільки цієї назви навіть у дорослої людини по спині пробігають мурашки!)

От і маємо, що навіть невинне мистецтво для дітей – мультфільми – може викликати запорогові страхи. Ані Шапокляк, ані Карабас-Барабас, ані навіть Баба-Яга не викликають, а Шредер, вампіри і привиди – викликають! Чому? Та тому, що вони іноприродні нашій культурній традиції, яка заснована на Православ'ї. У західній культурі образ розбійника, на якого не можна вплинути, який символізує абсолютне зло, одним словом, образ диявола, далеко не новий. Тільки він постає сьогодні в образах, що модифікувалися відповідно до часу. Такий і Шредер з «Черепашок», такі і численні суперроботи. І діють вони у традиційному для протестантської культури безблагодатному світі зла, в якому вічна суперечка між світлом і пітьмою може вирішуватися лише на рівні кулаків, автоматних черг, гранатометів або ядерних вибухів. (Це, як ви розумієте, теж не має нічого спільного з православною традицією, де кожний листочок славить Бога). Цілком очевидно, що звичайна людина або навіть звичайний герой взяти верх у такій суперечці не можуть. І з'являються надгерої, «круті». А у нашій культурі навіть богатирі далекі від крутості. Вони, в першу чергу, володіють добротою і мудрою силою.

Важливо ще відзначити, що радянські режисери і митці намагалися гумористичним зображенням врівноважити «злодійську» сутність вітчизняних чудовиськ. Цілком очевидно, що західні діти сприймають вампірів і різні втілення диявола гумористично, але, значить, їх підготувала до такого сприймання національна культура. В Америці навіть існує щорічне осіннє свято Хеллуін - веселий карнавал всякої нечисті. У нас же скільки не рекламували це свято у пресі і по телебаченню, аналогів поки що не має… І на закінчення процитуємо діалог двох малюків, який ми випадково почули:

— Я Термінатор! Можу вбити!

— А я Бетмен! Він ще й літає!

— Тоді я… Чотири ніндзя-черепашки. Ми вчотирьох тебе вб'ємо!

— А я Химен! Я твоїх черепашок порубаю на дрібні шматочки!

— А я все одно сильніший! Я… Я суперробот Т-1000! У мене всередині, знаєш, який комп'ютер.

— Ти що? Він же поганий, він же робот-вбивця… — злякано промовив малюк.

Перший, нітрохи не злякавшись

— А, це все одно.

Устами дитини говорить, на диво, лаконічно істина, що сформувалася: представники добра і зла в сучасних іноземних казках суттєво не відрізняються. Просто одних «призначили» добрими, інших злими. А варто змінити таблички – і полюси миттєво зміняться. Та, власне, так і відбувається. В одній серії фільму “Термінатор”, висловлюючись дитячою мовою, «поганий», в інший серії Термінатор (з тим же самим ім'ям і виглядом, його грає той же самий актор) вже «гарний» і виступає в ролі захисника тієї ж самої героїні, яку в попередній серії він, будучи «поганим», прагнув погубити. Світ оманливий, в якому навіть добро – одна з масок зла. Таке зміщення смислових полюсів – справді диявольська вигадка! І хіба може це бути нешкідливим для психіки, тим більше дитячої?

Підсумок наших роздумів надто невтішний. Те, що раніше дитина одержувала у традиційному вигляді, причому невеликими порціями, тепер подається для неї у спотвореному вигляді, ще й великою мірою! Відбувається отруєння неперевареним злом зі всіма наслідками, що з цього випливають.

Мєдвєдева, Т. Шишова,
психологи
    
  
№ 22
травень 2004 року

Зміст номера:

Основа христианской жизни

"Суспільство, яке принижує старість жебрацтвом та безправністю, не може називатись християнським"

О двух ветвях нашей культуры

Статус мертвого тела в философской антропологии и медицине

"Чи думала я коли-небудь про самогубство?"

День Святого Духа

Богословские перспективы антропного принципа

Чому зарубіжні мультфільми викликають страхи?

Про бідність і багатство

Заручення i вiнчання

Сошествие Святаго Духа в православной иконографии

Свято-Троицкая церковь Китаевской пустыни

Петрiв пiст

Новини звідусіль

Богословсько-педагогiчнi курси підготовки вчителів і вихователів для викладання Закону Божого

Троицын день

 
 
 

Газета "Вiра i культура"
Заснована парафією Різдва Христового в Харківському р-ні м. Києва.
Реєстраційне свідоцтво Кі№460 видане Міністерством iнформації України 22 лютого 2000 року.

Головний редактор:
прот. Василій Біляк
Над випуском працювали:
Ірина Білецька,
Сергій Штейніков, Ольга Целюх,
Тарас Андрусевич

Худ. дизайн:
Олег та Наталя Степанови

Адреса “ВіК”:
02098 Київ,
вул. Шумського, 3.
Храм Різдва Богородиці,
для ВіК (“Віра і культура”).
E-mail:
tarasiy@ukrpost.net

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
alexdeni@mail.ru
 

Співпрацюйте з нами на сторінках наших видань "Православна газета", "Кирилиця", "Камо грядеши" "Віра і культура".

Дописувачів "ВіК" запрошуємо до співпраці. Надсилайте нам короткі повідомлення про ювілейні події з ваших єпархій.
 


 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Світло Православ'я`

Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
  Rambler's Top100

Rambler's Top100 Service
TopList
З   8.6.2000

 

 
 

 

На початок сторінки

Hosted by uCoz