З молитвою до воцерковлення

Американська нація витворила сама про себе досить цікавий і задурманюючий міф, як про найщасливішу і найкращу націю у світі. Жителі США люблять похизуватися своїми високими технічними досягненнями та вишуканими прийомами високопосадових осіб. Натомість замовчують той факт, що у їхній країні, де здійснюються всі мрії, найвищий рівень самогубств. Сьогодні амеріканська поліція пильно стереже височезний міст Голден-Гейт у Сан-Франциско, з котрого щодня стрибає близько двадцяти людей. Причому роблять це зовсім молоді особи — підлітки, для яких життя повинно тільки починатися. Отже, високий рівень комфорту для людини ще не є визначальним показником цивілізації.

У Європі ця проблема також досить актуальна, але, на відміну від Америки, європейці намагаються зберегти ті традиційні цінності, завдяки яким людина розуміє сенс життя. Останнім часом хвиля самогубств охопила й Україну, але не настільки сильно. Факти, повідомлення про те, як діти перехідного віку ріжуть собі вени чи вистрибують із вікон висотних будинків, боляче вражають. Проаналізуємо, чому сьогодні почастішали випадки самогубств. До речі, був період, коли не раз задумувалася я над тим, чи не накласти на себе руки і в який спосіб це зробити. Навідували мене думки про смерть десь років у тринадцять-чотирнадцять...

Саме в цей час відбувається процес дорослішання. Руйнується старий і дуже теплий дитячий світ, і починає формуватися зовсім інше середовище, доводиться дотримуватись жорстокіших правил і вчитися виживати. Підліток не може змиритись із тим, що від сьогодні йому доведеться бути відповідальним за кожний свій вчинок. Перехідний вік особливий ще й тим, що у тринадцяти-п'ятнадцятирічних осіб загострене почуття справедливості. Вони виходять зі свого ідеального світу, в якому добро завжди перемагало, а злі вчинки каралися, і бачать, що більшість живе за принципом: відірви якомога більше і не турбуйся про інших. Часто можна почути, як обурюються учні старших класів з приводу оцінок чи ставлення вчителів до них. Знання вже нікому не потрібні. А якщо моя мама не може занести коробку цукерок чи шоколадку вчительці, то що тепер мені залишатись завжди двієчником. Мабуть, через два роки шкільна оцінка залежатиме від розміру хабара?

Навіщо тоді дитині нав'язувати думку, що школа — це другий їхній рідний дім, а вчителі — це другі батьки, коли ця державна установа і її працівники не можуть впоратись із поставленим перед ними завданням. “Мама” чи “тато” пригрівають біля себе улюбленців і опікуються ними, а інших залишають на поталу.

Тоді підліток намагається знайти спільну мову зі своїми рідними батьками, але, як це часто трапляється, у них також немає вільного часу для своєї дитини. Справи — понад усе. Одні на базарі торгують, інші їздять у закордонні відрядження за черговою партією товару, а хтось просто клято працює з ранку до вечора. І забувають про те, що перехідний вік не даремно назвали “телячим”.

Не ображайтеся, але підлітки досить часто нагадують тих несвідомих телят, котрі орієнтуються тільки на стадо або запах материнського молока. Тобто в цей час підлітка потрібно скерувати: він має бажання, потенціал і багато наснаги до роботи, але не знає, як і з чого почати. Я й сама не раз гарячкувала, коли мати мені давала певні поради, але, охолонувши, сідала і думала... Знаєте, допомагає. Доросла людина з висоти свого життєвого досвіду може застерегти і навіть врятувати підлітка від певних помилок юності. Але якщо немає такого розуміння у сім'ї, то підліток вирушає на вулицю.

Там збираються “потусуватися” багато таких, як і він сам. Тут тебе підтримають, пригостять цигаркою, дружньо похлопають по плечі і вислухають усе, що наболіло. Твої скарги терпітимуть певний час, а тоді поступово почнуть залучати до свого способу життя. Як правило, все починається із маленького хуліганства: розбив вікно сусідові (помстився за те, що він все розповідає батькам), поліз на дачу нарвати груш чи яблук. І поступово це переростає у солідніші крадіжки: магнітофон з автомобіля чи речі із квартири виносять. І коли вже усвідомлюєш, що час повернутися до нормального життя, аби не прокидатися вночі у холодному поту через докори сумління, тоді вже пізно що-небудь змінити. Настає час, коли такий підліток потрапляє у безвихідь — і тут йому на думку спадає ідея про смерть. Помер — і більше нема жодних проблем, нема болю, нема переслідувачів. Проте з цієї категорії підлітків мало хто накладає на себе руки. Як правило, згодом малолітня людина просто звикає до такого способу життя.

Але трапляються випадки, коли діти із порядних сімей викидаються з вікон будинків чи ріжуть собі вени. Мені боляче за них, тому що вони не витримали випробування перехідного віку і пішли найлегшим шляхом — шляхом фізичної смерті. Але, правда, до такого вчинку дитину потрібно також підштовхнути. Прочитання філософських (чи сектанських - прим. ред.) книг, додаткове вивчення різноманітних цікавих предметів спонукають юну особу замислитися над сенсом буття людини у цьому світі. Вона намагається знайти підтвердження думок Сократа чи Арістотеля у реальному житті. До таких підлітків взагалі потрібен дуже обережний підхід, оскільки вони надзвичайно чутливі до найменшої брехні і несправедливості.

Особливо ускладнюється ситуація, коли батьки починають між собою не ладити, тоді в уяві дитини ідеальна модель подружнього життя розбивається на друзки. Двоє дорослих людей почувають себе ображеними, а чадо залишається нікому не потрібним. Усвідомлення своєї зайвості (не тільки у сім'ї, а у світі) призводить до жахливих наслідків. Через самогубство ці підлітки намагаються взагалі кинути виклик усьому суспільству і його брудним законам.

Є багато випадків, коли підлітки хочуть позбутися життя через нещасливе кохання, щоб таким чином привернути до себе увагу коханої людини. “Мене везтимуть у труні у білій шлюбній сукні із вельоном на голові, а він йтиме ззаду і буде плакати, що не зміг за життя оцінити мою красу”, — говорила так одна п'ятнадцятирічна дівчинка, а в мене по шкірі мурашки бігли...

З часом всі ми дорослішаємо, кожна людина знаходить свою єдину половину і забуває про свої попередні уподобання і закоханості.

Життя дане Богом, тому лише Він може його забирати. А воно прекрасне у всіх своїх проявах. Навіть у невдачах потрібно бачити щось корисне і повчальне і не поспішати робити якісь необмірковані висновки. Дай Боже нам розуму.

P.S. Православна Церква називає самогубство (суїцид) великим гріхом, це велика біда як для загиблого, так і для його родичів. Людей, які наклали на себе руки не відспівують у храмі і не поминають на панихидах. Церква навіть не благословляє (згідно з Апостольських та Святоотцівських правил) ани ховати таких на загальному кладовищі, а лише за його огорожою. Хрест на могилі не ставлять, а кіл.

Самогубство - це відмова від Господа, зрада Його (згадаймо Іуду). Але є одне уточнення у Церковних Постановах: якщо людина психічно хвора, знаходилася на медичному обліку, покінчила з собою, будучи нестямною (крім свідомого самогубства), то за таку молитися можна, також можна її відспівувати у храмі.