Вісті з осередків

ХТО ПОВЕДЕ МОЛОДЬ?

Рішенням Архієрейського Собору 2000 року було створено Синодальний відділ роботи з молоддю. Навесні цього року пройшов з'їзд православної молоді. Необхідність створення православного молодіжного руху визріла вже давно. Але є небезпека, що при існуючому порядку життя нашої Церкви гарна, перспективна ідея може знов виявитися заформалізованою, стати заходом для галочки. Як результат, отримаємо аналог організації з комсомольськими секретарями в рясах або без них, куди будуть виступати з корисливих, меркантильних міркувань.

Щодо молоді - це надзвичайно небезпечно, бо вони особливо нетерпимі до будь-якої брехні і фальші. Молодості притаманний максималізм. Навіть невелика брехня здатна назавжди відштовхнути від Церкви чисті юні душі, що шукають Бога. Ці душі, що могли б стати майбутнім Церкви і держави, підуть у секти, стануть членами радикальних політичних організацій, поповнять лави наркоманів і п'яниць. Провина за це буде лежати на тих, хто не зміг зрозуміти їх високих поривань, хто став їм нав'язувати свої погляди, свою істину, своє бачення життя. Пастир повинен допомогти молоді знайти істину, мудро і делікатно привести до неї, показати її у своєму житті, слові, вимовленому з досвіду праведного життя. У жодному разі не нав'язувати, не змушувати. Звернімося до історії. Бувало, що предмет Закону Божого в дореволюційних гімназіях викладали так, що юнаки і дівчата ставали атеїстами, а з Духовних закладів часто виходили революціонери. Яскраві приклади тому - Ленін і Сталін.

Навертати до Бога молодь, як і всіх інших людей, потрібно власним прикладом. “Нехай так просвітиться світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі справи і прославили Отця Вашого, Котрий на Небі” (Мф. 5,16). Тільки такий праведний пастир, який має міцну віру в Бога, живе Христом і Церквою, здатний повести за собою. Але для проповіді серед молоді цього недостатньо. Необхідно зрозуміти молодь: їхні погляди, звички, особливості, звичаї. Потрібно вивчити їхню культуру, в якій найбільш реалізовуються їхні духовні пошуки, поривання і прагнення.

Велика помилка не визнавати цю культуру, перекреслювати, злословити, називати деградацією. Молода генерація вистраждала цю культуру і має на неї повне право. Молодіжна субкультура - це єдина можливість у молоді сказати те, що вона думає, сказати правду собі і навколишньому світу. Необхідно усвідомити, що, хочемо ми того чи ні, вона існує і буде існувати і розвиватися. Можна побачити позитив у молодіжній субкультурі: вона виникла, як протест проти бездуховності, брехні, відсутності високих ідеалів у матеріалістичному суспільстві, зрештою, проти атеїзму старшої генерації. У ній відобразилися пошуки молоді Бога і свободи в Бозі.

Будь-який проповідник, що почне виступати проти цієї культури, заздалегідь приречений - його просто не будуть слухати. Мудрий же пастир зуміє використати мову молодіжної культури. Стане “…всім для всіх…”, як святий апостол Павло (Діян.17, 22) або як св. равноап. Миколай Японський, що не називав японців сатаністами-ідолопоклонниками, а знайшов у їхній національній культурі і релігії світлі моменти і цим навернув народ до Православ'я.

Виникає питання: де ми візьмемо сьогодні таких розсудливих проповідників? Таких самовідданих пастирів? Молоді двадцятирічні священики навряд чи зуміють бути авторитетом для молоді. Їм не вистачить пастирського досвіду, що приходить тільки з роками. Але і вкритим сивиною пастирям повірять тільки тоді, коли вони зможуть говорити з молоддю мовою їхніх понять, коли не будуть претендувати на лідерство, підкреслюючи свій сан, вік, статус. Все це прийде і так, якщо священик буде самовіддано служити ближнім, ставши для них, заради Христа і спасіння душ, меншим, ніж раб.

Будемо молити Господаря жнив, щоб вислав гідних трударів на жнива Свої (Лк. 10, 2), бо великі жнива сьогодні особливо потребують їх. Дай Бог, щоб такі діячі все ж знайшлися. І щоб гарна богоугодна справа не перетворилася в чергову непотрібну формальність через байдужість осіб, яким ця справа буде доручена Богом.