З молитвою до воцерковлення

ХРИСТИЯНСТВО І КУЛЬТУРА

 

БОГОЛЮДСЬКА І ГУМАНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

Боголюдина, Господь Ісус Христос всебічно показав, що Він для людської істоти є всім і вся на небі і на землі: і сутністю, і істотою, і життям, і розумом, і серцем, і совістю, і добром, і чеснотою, і любов'ю, і світлом, і шляхом, і істиною, і правдою, і радістю, і спасінням, і воскресінням, і вознесінням, і вічністю, і раєм. І всім цим Він є через Боголюдськість, через Боголюдське Тіло Своє - Церкву всесвяту, Церкву Апостольську, Церкву Святоотцівську, Церкву Святого Передання - Церкву Православну. А поза Церквою, поза Тілом Боголюдини, існує людина зі всіма своїми слабкостями і в собі самій, і навколо себе: гріх, смерть, диявол, а в них і з ними: всіляке зло, пекло, хвороба, мука, нестача. І людина всією своєю діяльністю намагається врятувати і визволити себе від мук, зла і жаху: намагається через науку і через віру, і через філософію, і через культуру, і через мистецтво, і через землеробство, і через промисловість, техніку... І постійно людина є мучеником на хрестах, які сама собі постійно виготовляє і на яких сама себе розпинає. Понавидумувала людина різних сурогатів спасіння від різноманітних страждань, яких є безліч в людському житті тут на землі; понавидумувала і різних ”гуманістичних” теорій: як себе самого собою спасти і дати собі щастя. Але вся історія констатує: все надаремно. І надалі людина залишається рабом різноманітних страждань і зол, і, що найстрашніше,- рабом смерті. Це стосується кожної людини на землі Божій і особливо європейця...

Основа європейської культури - людина. Людина - мірило всіх речей ( до того ж - європейська людина). Вона - верховний творець і розподілювач цінностей. Істина - це те, що вона виголосить істиною, зміст життя - це те, що людина вважає змістом життя, добро і зло - те, що вона вважає добром і злом. Європейська людина уявляє себе богом, хоча у Всесвіті вона як миша в пастці. Щоб довести свою божественність, вона проголосила, що немає “того” світу, а відповідно Бога й ін. небесних живих істот. Вона так чи інакше хоче оволодіти природою, тому і розпочала систематичний похід проти природи, який назвала культурою. На це вона спрямовує свою філософію, свою науку, свою релігію, свою єтику, свою політику, свою техніку. Людині вдалось відшліфувати якусь ділянку в матеріальному світі, але не перемінити її. В боротьбі з природою людині не вдалось її “олюднити”, проте вона спромоглась обмежити, “заземлити” людину; тепер людина усвідомлює себе лише як матерію. Хто виграв? - Іронія, бо культура зробила людину рабом матерії, рабом речей, рабом тління.

Самозваний бог рабствує речам і ідолам, які сам виготовив. В своєму поході проти всього надприроднього людина досягненнями своєї культури підмінила все духовне: небо, душу, безсмертя, вічність, живого і істиного Бога. І культуру проголосила богом, бо на цій запаморочній планеті людина не може витримати і вижити без бога, будь-якого бога, навіть якщо це - лжебог,- ось така фатальна іронія так влаштованої людини. Європейська людина в своїй культуроманії перетворила Європу на фабрику ідолів. І це ідолопоклонство в найгіршому вигляді, бо воно являє собою поклоніння глині, землі. Скажіть, хіба не поклоняється людина рожевій глині, коли самолюбно лестить своєму земному, тлінному тілу і вперто твердить: я - плоть і нічого, крім плоті. Скажіть, хіба не поклоняється людина рожевій глині, коли своїм ідеалом проголошує клас чи народ, чи людство?

Потрібно звільнитись від Бога - ось відверте і таємне бажання багатьох творців європейської культури. Вони хочуть здійснити його через гуманізм і ренесанс, через натуралізм Руссо і потріпаний романтизм, через позитивізм і агностицизм, через раціоналізм і волюнтаризм, через парламентаризм і революційність. А найсміливіші з них виступили під гаслом: потрібно вбити Бога! Нарешті, найпослідовніший і щирий творець і сповідник європейської культури Ніцше з вершини піраміди людиноманії і егоїзму виголосив: “Бог помер!”

Гуманізм не міг не розвинутись в нігілізм. Не може людина не стати нігілістом, якщо вона не визнає ниякої абсолютної цінності. Гуманізм обов'язково розвинеться в атеїзм, проходить через анархізм і завершується нігілізмом. Фінал трагічний - людина є бездушною річчю серед бездушних речей.

Що є основою культури Боголюдської? - Особистість Боголюдии Ісуса Христа. Бог став людиою, щоб людину возвеличити до Бога. Ось початок і кінець, між якими рухається православна Боголюдська культура. Тут досягається ідеальна рівновага і здійснюється досконала гармонія між Богом і людиною. Повноти і досконалості своєї особистості людина досягає через єднання з Боголюдиною.

Яка мета православної культури? - Якнайбільше Божественного привнести і здійснити в людині і оточуючому світі; воплотити Бога в людині і в світі, тому православна культура є постійним служінням Христу Богу; людина служить Богу через себе і через все творіння; навколо себе вона привносить Боже у будь - яку працю і творчість; вона пробуджує все Божественне в природі навколо себе, щоб уся природа під керівництвом людини служила Богу, і таким чином все творіння бере участь у спільному Богослужінні, бо людині, яка служить Богу, служить природа.

Через подвиг стяжання євангельських чеснот - віри і любові, надії і молитви, поста і покори, співчутливості, любові до Бога і ближнього - людина отримує владу над собою і над природою.

Всі зорі і планети не вартують стільки, скільки одна душа. Якщо згубить людина свою душу в гріхах і пороках, то не зможе її викупити, хоча б і була вона господарем всіх зоряних систем. Тут залишається людині єдиний вихід - Боголюдина Христос - Єдиний, Хто дарує безсмертя людській душі. Речі ж душу не звільняють від смерті, а беруть в рабство.

Без сумніву, принципи європейської культури і цивілізації є богоборчими. Довго формувався тип європейської людини, поки не замінив він Боголюдину Христа своєю філософією і наукою, своєю політикою і технікою, своєю релігією і етикою.

Тип європейської людини капітулював перед основною проблемою життя; православна Боголюдина вирішила іх всі до єдиної. Європейська людина вирішила проблему життя нігілізмом; Боголюдина - вічним життям. Для європейської дарвіно-фаустовської людини головне в житті - самозбереження; для Христової людини - самопожертва. Перша каже: жертвуй іншими задля себе! а друга - жертвуй собою для інших!..Європейська людина не вирішила болісну проблему смерті; Боголюдина вирішила її - Воскресінням...

 

---

 

У РУСЛІ БОГОСЛОВСЬКОЇ ДУМКИ

В этих наблюдениях много правды, особенно правды психологической. Главная опасность – не в ошибках, а в отделении богословской мысли и школы от народа…

Мы должны преодолеть западные влияния в русском богословии. И прежде всего – чуждый “западный стиль”. Преодоление началось уже много лет назад в русских школах – при Филарете и в монастырях – с возрождением подвижничества. Достаточно вспомнить школу старца Паисия Величковского и особенно наследие Оптиной Пустыни. “Вернуться к Отцам” – не значит отвернуться от настоящего, выпасть из истории, сбежать с поля битвы. Нет, нам предстоит нечто большее – не просто сохранение святоотеческого опыта, а новое открытие и внесение этого опыта в жизнь. С другой стороны, независимость от Запада не должна выродиться в тупую враждебность ко всему, что “из-за кордона”. Полностью порвав с Западом, мы не обретем свободы. Православие не может и не должно больше хитрить и замалчивать проблему. Это значит, что Православие должно встретиться с Западом лицом к лицу, свободно и творчески. В прошлом у нас – несколько веков зависимости и подражания и ни одной встречи. Встреча происходит в свободе, равенстве и любви. Недостаточно повторять западные ответы, бездумно переходя от одного к другому…

Путь преодоления западного “соблазна” для Православия не в том, чтобы с презрением и ненавистью отбрасывать западные достижения. Нет, мы должны преодолеть и превзойти их новой творческой активностью. Только творческое возвращение к древним и уникальным глубинам святоотеческого богословия послужит православной мысли “противоядием” от явных, сокрытых – или даже еще неизвестных сторон “западного яда”.

Православное богословие призвано решить западные вопросы из глубин неповрежденного православного опыта и противопоставить мятущейся западной мысли неизменность Святоотеческого Православия.