Пам'яті вчителя, наставника і соратника

“ЩОБ ВСІ МИ БУЛИ БОЖИМИ ЛЮДЬМИ”

    14 листопада 1999 року, відійшла у вічність людина, з якою так чи інакше знайомі тисячі і тисячі наших читачів. У кожній газеті, по кожному теле- чи радіо- каналу на адресу родини і найближчих друзів та його колег тоді летіли щирі співчуття. Людина, яка усім життям своїм робила спільну справу “на совість”, завжди була сама і навчала інших бути на своєму місці, пов'язувала між собою творчі групи, громади юних науковців, митців та діячів нашого часу. Важко перерахувати всі виміри, у яких доводилося трудитися журналісту, науковцю і педагогу Анатолію Москаленку. Серед них – етичні та моральні основи сучасної журналістики у світі та в Україні.
Серед численних творів, виступів, останніх інтерв'ю Анатолія Захаровича є насущні акорди-орієнтири для пошуковців нашого часу. Багато кому з нас цікавими будуть думки покійного професора, які були провіденційно висловлені незадовго до смерті - рівно рік тому. До уваги читачів пропонуємо тези з виступу Ректора Інституту журналістики Київського Національного університету ім. Т. Г. Шевченка професора Москаленка Анатолія Захаровича на Нараді редакторів засобів масової інформації Української Православної Церкви, яка відбулася 12 березня 1999 року у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі.
 

ЗГАДУЮЧИ ПРО НАТХНЕННИКІВ

Завжди кажуть: "Нема грошей". Нема грошей… Але є інші, мабуть, цінності - духовні ціності, про які ми маємо говорити.. Я хотів би сказати: всі ви робите, як і ми, одне діло, працюємо на високу духовність. І всі ми цими днями відсвяткували великий ювілей - 185-річчя від дня народження нашого генія Т.Г.Шевченка. Я хотів би від самого початку, як від камертону нашої розмови, звернутись до спадщинии цієї великої людини. Шевченко - людина, яка ввесь час прагнула до Бога, яка додала в цю справу всього себе, тому ставала сама - плоть і кров свого народу. І світська література, і клерикальна література мають звертатися до його творчості. Більше того, якщо взяти наших великих літераторів, наших просвітителів, того ж Сковороду, Шевченка - вони постійно звертались до Книги книг і говорили про те, що ми повинні плекати духовний меч народу - молитву. Те, чого нам зараз не вистачає.

Ви всі краще за мене знаєте Біблію. Гляньте лиш, як до цього йшли наші великі попередники… Той же Гоголь, як він цінував Біблію благоговійно промовляючи слово. "Хай слово гниле не зійде з вуст ваших". Вчора я виступав в газеті "Факти" - стаття "Осторожно со стратегическим сырьем ХХІ столетия - информацией". Це стратегічна сировина - слово, інформація.
 

УСІМ НАМ ЗАПОВІДЬ ОДНА – НЕСТИ ТЕ СЛОВО, ЩО СПАСА…

Мені було дуже приємно, коли ви згадали "Донбасс Православный", я можу зізнатися - читаю цю газету, я звідти родом, правда давно виїхав, і недавно там був; мені дуже приємно, що мої земляки несуть слово. Бував я і в нових соборах: і в Макіївці, і в Донецьку - це все прекрасно. Але мені здається, що ми поки що повільно рухаємося… релігія часто стає модною. Всі будують собори, церкви, але нема цього в душі, його проникнення. А ми повинні нести це слово і в газетах, і в журналах. Я думаю, що кінець тисячоліття загострює ситуацію, коли іде ця навала, коли ці сили виявляють деструктивність, слово "Бог", слово "злагода" - мені здається, потрібно, щоби воно звучало на сторінках наших газет, радіо телебачення та Інтернет. Якось ми прогавили, бо щойно була річниця нашого великого попередника, видавця, знавця української мови митрополита Іларіона - Івана Огієнка. Пам'ятаєте, як він говорив: “Бо одне у нас із вами Слово…” Ось чому наші попередники були такими мудрими, терпеливими, а отже і далекоглядними. І не можна розділяти, скажімо, пресу на вашу, яку ви очолюєте, і так звану світську пресу. Так, у вас є своя специфіка - історія релігії та ін., але ж ми всі працюємо на злагоду, працюємо на наші спільні інтереси.

Ви говорили про Блаженнішого митрополита - я все намагався до нього наблизитись і все якось не виходило. Мені подарували його твори і я їх усі прочитав. І у сьогоднішній розмові я хотів би звернутися до його книг. Я читаю своїм студентам лекції, я цитую, скажімо, його магістерську дисертацію, яку він двадцять років тому захистив. Він наголошував на тому ще двадцять років тому, що питання про Церкву, її сутність, основні принципи буття і її життєвого значення особливо актуальні, “коли з одного боку все більше поглиблюється процес секуляризації суспільства, а з іншого - Церква - це містичне тіло Христове - страждає від єресей, внутрішніх недобудов, розколів, міжконфесійних конфліктів”. Минуло 20 років, а що змінилося в нашій країні? Я цей біль відчуваю і думаю, що треба прислухатись до того, що Блаженніший висловив якось: "Яка це насолода - поважати людей". Це справжній вияв нашої віри і основа нашої моралі. Безперечно, до цієї елементарної порядності зобов'язаний кожен журналіст… Подивіться, яка в нас стала журналістика! Коли я даю напуття своїм студентам, вручаю їм дипломи, завжди кажу: ви відповідаєте тільки перед трьома інституціями:

1 - перед Господом Богом,
2 - перед власним сумлінням, власною совістю,
3 - перед законом.
 

“ПИСАР ПИШЕ, ПИСАР МАЖЕ…”

Людина, романтик, вона освоїла свою професію, вона до свого сумління, до наших традицій звертається. Приходить в редакцію і каже: "Я прийшла з своєю програмою". А їй кажуть: "Давай спонсора, нема грошей". Або й більше того кажуть: "Пиши так, як тобі сказали". Ось тобі й гроші - цей бакс… Іноді таким “ремеслярам” можна прямо підписуватись не як Іваненко, Москаленко, Петренко, як бакс-журналіст, гривня-журналіст. Ось наш колега журналіст з радіо, який "Благовіст" веде. Ми з ним обмінювались думками… Каже, що зараз можна ту коломийку з Закарпаття згадати: "Писар пише, писар маже, все напише, що пан скаже". Так іноді працюють наші журналісти. Я все-таки закликав би вас, - як журналіст вже приблизно сорок років, - колеги, не будьмо безликими… Ось і сьогодні цитували апостола Павла. А я студентам його також цитую, і навожу такий приклад: коли св. Павло сидів у темниці і писав послання до колосян, то на руках його дзвенькали кайдани. В кінці він написав: "Помяніте мои узы". І він писав: "Я, Павел, писал моею рукою". У нас створені таки умови, що журналіст має ці кайдани на руках. Але писати треба власним сумлінням, власним серцем, власною рукою. І написати по совісті для того, щоб кожен з нас потім писав, що він написав не на замовлення можновладця, а як такий, що писав власною рукою.

Я хочу вам сказати, що зараз ситуація склалась тяжко і політики повністю залежні від засобів масової інформації, вони не мислять без них. Політика стала більше інформативною, а інформація дедалі більше політичною.
 

ДЕФІЦИТ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ЕКОЛОГІЇ

Я написав таку книжку: "Сучасна українська преса". Це підручник. Тут ідеться і про те, як політики намагаються використати Церкву та релігійні видання. Стосунки між політиками і пресою склалися таким чином: політики не мислять себе без преси, політики призвичаїлись до прайс-тайму. І політики намагаються відповідати тому іміджу, який створила їм преса. Тобто, у нас все заполітизовано і я думаю, що треба засобам масової інформації не забувати про своє справжнє покликання

Журналістика, яка намагається посіяти розбрат, руйнувати, називається свинською журналістикою. Коли смакують якісь інтимні подробиці життя людини та ін. Ще її називають журналістикою смертного вироку. Тут казали, що дуже задоволені, що у вас є 4 комп'ютери і ви як усі нормальні люди вже в Інтернеті. Друзі мої! Я звертаюсь до вас: це один з сучасних медіумів - мережа Інтернет. Що стосується змістовного наповнення інформаційних потоків, то там практично повний правовий хаос. Я не ретроград, що важає, що наше покоління було кращим, що ми жили краще… Чому я хилюся до Церкви? Я до 4-го класу в Донбасі ріс - в Богоявленській церкві був там такий священик Брюховецький - Царство йому Небесне... Він мене багато чому в дитинстві навчив. Отож, згідний я, що нам разом з вами треба продумати механізм, як забезпечити чистоту інформаційного середовища для майбутніх поколінь. Треба думати, як же жити далі. Я гадаю, що нинішні засоби можуть поповнюватись новими технологіями, і треба встигати за цією технікою. Але що відбувається у житті? Через 50 років - розщеплення атома, проникнення в космос, але психіка людини, мораль її, культура - вона відстає від цього прогресу. А головне ж те, що ось-ось ми з вами будемо святкувати велике свято – благословенне двотисячоліття від Різдва Господнього! Людям треба саме це нагадувати і щоразу доступніше долучати до цієї святості...
 

ПРО ЖУРНАЛІСТИКУ ТРЕТЬОГО ТИСЯЧОЛІТТЯ

Цінність матеріалу визначається енергією думки, що закладена в ній. Журналістика наступного століття буде інтелектуальною, тобто журналістикою думки, журналістикою персоніфікованою. От про це треба думати, як нам краще допомогти в кадровому плані. З наступного року - тут мій заступник професор Іванов, науковий співробітник Баршаєв - ми запроваджуємо спецкурс "Клерикальна преса", якщо у вас є бажання, ми можемо набрати цей курс, прочитати лекції. Або ми можемо сюди до вас прийти, для того, щоб обговорити всі наші питання. Сьогодні говорили про інформаційне поле, про інформаційну державну політику. Треба вивчати нам правові й наукові основи інформаційної діяльності. Зараз на одних емоціях далеко не поїдеш. Є шість пунктів, на яких базується інформаційна діяльність. Одне з перших - правове питання. Для того, щоб відбиватись, треба вивчати законодавчу базу, правові основи функціонування. А далі йде товстенний пласт соціо-культурних питань, інтереси технічні, політичні і так далі.

Треба бути дуже пильними й не продаватися за ласий шмат. В усьому світі існують стосунки між газетярами та владними структурами - це любов або ненависть, дистанційність або зрощуванність. І от творити дистанційно, не продаватися - це найголовніше для будь-якого журналіста де б він не працював. У багатьох демократичних державах світу журналісти зголосилися автономно сформулювати відповідні професійно-етичні права. Вони носять приватний характер, але треба їх дотримуватись, треба діяти за Божими заповідями і працювати так, як і належить. Для цього засновують спілки, асоціації, разом створюють спільні веб-сервери, телемости тощо.

В ім'я нашого ж з вами добра, я всіх закликаю до того, щоб ми працювали разом, щоб ми працювали по совісті і щоб всі ми були Божими людьми. Дякую.