Релігія і наука

ПРО ТАЙНУ СТВОРЕННЯ ВСЕСВІТУ

     Автор цієї статті О. В. Петренко - кандидат фізико-математичних наук, фахівець в області фізики твердого тіла, лауреат диплому 1 ступеню конкурсу молодих вчених МДУ. Його перу належать більш як 40 наукових праць із фізики. І все ж ці стаття, як і книга “Впевнення Фоми”, не є аналізом релігії за допомогою фізики. Навпаки, стаття є спробою осмислення віруючою людиною останніх наукових даних, які яскраво свідчать про Творця.

Для звичайного наукового працівника, котрий давно перестав розмірковувати над вічними питаннями, нові результати, які з'явилися останніми 15-20 роками, стали повною несподіванкою. До того ж ця несподіванка для багатьох виявилась неприємною.

Нова ситуація в науці ставить людину перед моральним вибором. Або прийняти докази здорового глузду з наслідком - жити по Божим заповідям і виконувати Його благу волю. Або зробити вигляд, що нічого не сталося і чекати якихось додаткових уточнень, які, можливо, повернуть втрачену опору з-під ніг. Але насправді реалізується щось, що не піддається раціональному поясненню.

Сьогодні у найвищих наукових колах вважають, що традиційний науковий метод вичерпав себе, і щоб просунутися вперед у пізнанні природи, необхідно притягнути інші “канали” для отримання інформації, поняття про які запозичаються зі східної окультної містики. Складається вельми багатозначна ситуація. Наука, яка ввійшла у зрілий вік, накопичила раціональним методом пізнання масив системних, фундаментальних знань про природу. Довга, чесна і копітка робота багатьох поколінь учених нарешті стала приносити добрі плоди.

Але ж ось коли з-під нав'язаної науці ззовні ролі противниці відновлюється справжнє її обличчя вірної доньки і найближчої помічниці віри, (в багатьох умах - Ред.) проходить свідома відмова від раціональної логіки. Останню заміняють теософією з її замуленою ірраціональністю та хворобливими фантазіями, що не мають під собою жодних реальних основ.

Кілька слів тут доречно сказати про руйнівну роль т. зв. брюсельської наукової школи, очолюваної І. Пригожиним. Її головна теза носить відверто богоборський характер: “хаос є причиною упорядковування, він несе у собі якості організуючого начала”. Іншими словами, “хаос творить порядок” сам, без сторонньої допомоги. Цей світоглядний постулат стоїть на помилковій інтерпретації деяких фізичних експериментів, оманливість яких нещодавно було показано творчою групою під керівництвом доктора фізико-математичних наук С. І. Яковленка.

Справді, “на суд прийшов (Господь) у світ цей, щоб незрячі уздріли, а зрячі стали сліпими”(Ін. 9, 39).
 

Чудесне “народження” всесвіту і його дивовижна природа.

Уявлення про матерію, як про нерухому твердь піддалося у XX віці рішучому переглядові. Атоми з яких складаються всі тіла, розташовані на величезних відстанях, порівняно з їхніми власними розмірами. В свою чергу і вони самі складаються практично з порожнього простору. Атомне ядро займає одну трильйонну частину всього атомного об'єму. Решта простору атома зайнято електронною хмаркою, про носіїв якої можна сказати, що вони займають якийсь об'єм суто умовно. Таким чином, матерія є швидше крихітними острівцями субстанції в океані пустоти, аніж тверда речовина, яку ми сприймаємо органами наших відчуттів. Та й природа цих острівців - елементарних частинок - виходить за рамки побутового здорового глузду. За сучасними уявленнями їх варто розглядати в якості ефемерних згустків енергії, які дивовижним чином одночасно складають в собі корпускулярні і хвильові якості. З точки зору сучасної фізики статусом реальності володіє лише деяка сукупність частинок, яка розглядається як енергетичне середовище, жодна частина якого не володіє повною незалежністю від решти. Отож, всесвіт не можна собі уявляти, як таку, що складається з якихось первинних “цеглинок”, які можуть існувати окремо і незалежно один від одного. Світ задуманий і створений як єдиний велетенський килим, кожна з ворсинок якого не існує окремо від цілого, але набуває змісту лишень будучи вплетеною у його тканину в рамках всеобіймаючого буття.

(Далі буде)