Із світової скарбнички

ДО РОЗМІРКОВУВАНЬ У ЧАСІ ВЕЛИКОГО ПОСТУ

    “Є всі підстави стверджувати, що невігластво буває двояке: одне, безграмотне, передує науці; інше, чванне, йде слідом за нею. Це друге невігластво також і створюється, і спричиняється наукою, як перше – руйнується і знищується нею.

Прості уми, не вельми допитливі і не дуже розвинуті, стають добрими християнами з-за поваги та покори; вони без усякої хитрості вірують та підкоряються законам. В умах, які володіють середнім ступенем сили і середніми здібностями, народжуються помилкові переконання. Вони прямують за поверховим здоровим глуздом і мають деякі підстави пояснювати простотою та недалекістю те, що ми притримуємося старовинного способу думання, маючи на увазі деяких із нас, котрі не просвічені наукою. Великі уми, грунтовніші та проникливіші, є істинно віруючими іншого гатунку: вони довго і благоговійно вивчають Священне Писання, знаходять у ньому глибшу істину і, осяяні її світлом, розуміють сокровенну і божественну тайну вчення нашої Церкви...

Прості селяни – чесні люди; чесні люди також і філософи, натури глибокі і освічені, збагачені широкими знаннями у сфері корисних наук. Але метиси, які зневажили станом початкового невідання усіх наук і не спромоглися досягнути другого вищого стану (тобто котрі сидять між двома стільцями, як наприклад, я сам і багато інших), небезпечні, глупі та шкідливі: вони якраз і приносять у світ смуту.

***

Народна і суто природна поезія вирізняється безпосередньою свіжістю та тендітністю, які уподібнюють її красотам тієї поезії, що досягнула досконалості завдяки мистецтву. Свідченням цього є гасконські вілланелі та поетичні витвори народів навіть неписьменних, що не відають ніяких наук. Поезія посередня, яка займає місце між народною і тією, яка досягнула вищої доконалості, негідна поцінування і поваги”