Релігія і наука

БІБЛІЙНА АРХЕОЛОГІЯ:
ЗАВОЮВАННЯ СВЯТОЇ ЗЕМЛІ

Закінчення, див. Вік №2(40) 2008

Збереглася і єгипетська присутність у великих міських центрах, таких як Беф-Шан, Лахиш, Мегидо, Тіл Мор, Тіл Сірка, Тель ель-фара. Основний з них – Беф-Шан, зруйнований наприкінці XIII в. до Р.Х., – був незабаром відновлений, причому новий храм його, побудований на місці попереднього, має специфічні риси єгипетські планування й архітектурний декорум, так само як і розташоване поблизу нього будинок, що служив резиденцією єгипетського правителя. Дуже близькі до описаного минулого й долі Мегидо, Лахиша, Тіл Сірки: руйнування наприкінці XIII в. до Р.Х., відновлення на початку XII в. до Р.Х., єгипетські елементи в архітектурі, кераміку, інших виробах, похоронному обряді (включаючи глиняні антропоморфні саркофаги), нарешті, численні єгипетські написи, що містили імена фараонів XIX і XX династій. Крім того єгипетські пам'ятники того часу дають чимало зображень, що представляють приношення фараонові данини жителями Ханаана.

Серед народів Палестини того часу згадуються також Хананеї, Хеттеї, Аморреї, Ферезеї, Євеї й Ієвусеї. ”Хананеї” є неточним терміном, іноді використовуваним у широкому змісті для позначення всіх, хто проживав у Ханаане. Коли ізраїльтяни стали переважати в Палестині, центр хананейського населення перемістився на територію сучасного Лівану, і у відношенні їх став застосовуватися термін “Фінікійці”. Малюнок представляє хананеїв, що повернулися з перемогою з бою (різьблення по слонової кістці з Мегидо). Перед сидячим на престолі царем коштують виночерпій і музикант, а переможці ведуть за колісниці полонених воїнів.

Про “Аморреях” вавилонське джерело повідомляє, що народ з такою назвою прийшов із землі Амурру, і столицею якого було місто Марі на Євфраті. Вони вторглися у південну Месопотамію, а на самому початку другого тисячоріччя заснували аморейську династію в Ісинє й Ларсє. Амореї заснували першу царську династію Вавилона, самим знаменитим представником якої був Хамурапі (1792-1750 р. до Р.Х. – він скорив Марі, а незабаром після цього хети поклали кінець аморейської династії. Як відомо з амарнийських листів, амореї також займали міста-держави в Сирії й були присутні як у Палестині, так і Заіорданьє (Суд. X, 8; XI, 19 і далі).

Про інші народи існують ще менше даних. Ієвусеї проживали в Єрусалимі (Суд. I, 21). Ферезеї згадуються багато разів, однак про їх нічого невідомо. Можливо ця назва позначала ті, хто не жив в укріплених містах. Хети проживали в гори Ліван, гори Єрмон (Іс. Нав. XI, 3), уздовж шляхи із Сідона у Вірсавію (2 Цар. XXIV, 7) і в Гаваонських містах (Іс. Нав. IX, 7; XI, 19).

У Старому Завіті Хетеї згадуються ще в патріархальну епоху, однак, не існує яких-небудь даних про їхнє переселення в Сирію аж до дванадцятого століття. Проте, термін “Хетеї” вимагає уточнення, тому що первісні хети (хати або прото-хети) і пізні хети (мал.6), які вторглись у землю хати близько 2000 р. до Р.Х., не є тим самим народам. Крім того, проникнення гиксосов у Єгипет (близько 1700 р. до Р.Х.) було здійснено змішаним народом, частина якого становили індо-європейці (якими були й хети). Коли гиксоси були вигнані з Єгипту (близько 1370 р. до Р.Х.) цілком імовірно, що вони влаштувалися в Палестині. Багато народів, згадані в біблійному оповіданні як жителі Ханаана могли виявитися там у результаті індоєвропейського руху через цю землю.

Що згадуються в якості жителів Палестини хореї (Бут. XIV, 6; XXXVI, 20) жили на горі Сеїр і були вигнані звідти нащадками ідумеями. Єврейська назва хорреєв - тхори – раніше витлумачувалося як “мешканці печер” або ототожнювалося з хару, єгипетським позначенням жителів Сирії й Палестини. У цей час хореї ототожнюються з хурітами, вихідцями з Південного Кавказу.

Близько 2400 р. до Р.Х. хуріти вторглись у Північну Месопотамію, і пізніше асимілювалися з асирійцями, жорстокість і войовничість яких іноді пояснюють їхнім змішанням з хуритами. Пам'ятники хуритської писемності, виявлені при розкопках у Телль-Амарне, Богазкеє, Рас-Шамре й Марі, дали багато нового й цікавого для історичної науки. Найважливіші для розуміння біблійних текстів хуритські джерела представлені глиняними табличками з міста Нузі, у Північній Месопотамії – вони ставляться до XV в. до Р.Х., і дозволяють по-новому глянути на багато подробиць із життя патріархів.

Період Суддів

Загальна картина періоду Суддів має цілком гарне археологічне обґрунтування. Ізраїль, згаданий Мернептахом не як держава, а як один з народів Палестини, створив під час Суддів амфіктіонію із центром у Сіломе. Про те, як функціонували подібні священним союзи в інших народів стародавності ми знаємо чимало, особливо добре відома амфіктіонія етрусков, одного з Народів моря, що згодом осіли на Апенінському півострові, і передавшем свою культуру Древньому Риму.

Амфіктіонія етрусков – “двонадцатиградьє” – як у Пелопонесі й Малої Азії – це об'єднання скоріше релігійного, ніж політичного характеру, надавало кожному з учасників союзу автономію не тільки у внутрішніх, але й у зовнішньополітичних справах: конфедерація була настільки неміцним об'єднанням, що навіть під час зовнішніх воєн міста рідко діяли заодно. Щовесни глави 12 міст збиралися у святилище божества Вольтумни у Вальсініях, щоб обговорити назрілі питання й зробити спільні жертвоприносини. До цих зборів були присвячені загальнонародні ігри, подібні до загальгрецьких ігор в Олімпії, Дельфах і Коринфі. І точно також, як на грецьких святах, у дні торжеств проходили багатолюдні ярмарки. Функції глави союзу були в основному релігійними. Якщо й вели загальні війни, то не обираючи загального головнокомандуючого: військо кожного міста очолював власний воєначальник.

Має історичні паралелі в інших семитичеських культурах і існування інституту Суддів – правителів народу. У Карфагені, жителі якого називали себе “кнааним” (тобто ханаанеї), центром законодавчої діяльності була Вища рада, що складалася з аристократів. На ньому головували суффети (судді) – так само, як і в метрополії – у Тирі. Їх було двоє, обиралися з аристократичних прізвищ, і могли бути вибрані необмежене число разів.

Соціальний уклад часу Суддів цілком відбитий поселеннями того часу, угрупованням їхніх будинків і розташуванням самих поселень: гебер (родина) 4-5 чіл. (будинок); групи з 2-3 будинків – бейт-аб (прізвище) ~ 20 чіл. Це – більші батьківські родини, що складалися із трьох-чотирьох поколінь нащадків одного батька, що володіли наділом родової землі, що відповідали за злочини, чинені їхніми членами, і т.д. Кожний індивід був нерозривно зв'язаний зі своєю великою родиною, родом і плем'ям, і тому повне позначення вільної людини складалося з особистого ім'я, по батькові, назви великої батьківської родини, назв роду й плем'я. Село – 30-300 чіл. – мишпаха (клан), або батьківський род, у колективній власності якого була земля. Род мав загальні свята й загальне місце поховання, його члени були зв'язані обов'язком кровної помсти й взаємодопомоги, майно повинне було залишатися в роді, неодмінним атрибутом якого була загальна генеалогія. Група поселень – шебет (коліно).

Раннеізраїльські поселення цього часу були малі й не були укріплені. На ранньому етапі лише Гило мав оборонну стіну, що складалася з окремих сегментів і охоплювала частину великого селища.

Знайдені в ранніх ізраїльських містах і селищах господарські спорудження, такі як цистерни й зерносховища, продовжували традицію, вироблену в Ханаанє ще в середнім бронзовому столітті. Розвиток землеробства, що з'явилося однієї з основних форм адаптації ізраїльтян в умовах зайнятих територій, документовано свідченнями великих зернових запасів і створення спеціальних терас на схилах з їхнім розчищенням, що супроводжувалося відомістю лісів.

Відомості про культову практику ізраїльтян цього періоду вбогі. Навіть на місцях, де біблійні тексти відзначають наявності святилищ або вівтарів, залишки їх або не збереглися, або представлені досить невизначеними знахідками. Так центральна частина Сілома, де після завоювання Ханаана була поставлена скинія Завіту, зруйнована ерозією й пізньою забудовою. Але тут засвідчене існування святилища починаючи з пізнього бронзового століття, зв'язаного, швидше за все, з напівкочовими скотарями, оскільки слідів осілого поселення того періоду на пагорбі не виявлено. Залишки незвичайних конструкцій зі слідами жертвоприносин на горі Гевал ідентифіковані як вівтар, споруджений Ісусом Навином.

У центрі району ізраїльських поселень на Самарійських пагорбах знайдене відкрите культове місце у вигляді кільця з каменів близько 20 м діаметром. Центр вільний і призначений, можливо, для священного древа. У східного краю кільця великий “стоячий камінь”, проти нього – брукована площадка для жертвоприносин. На ній унікальна знахідка – бронзова статуетка довжиною 18 див, бик – може бути, ремінісценція золотого тельця, що згадується в Біблії у зв'язку з Результатом і храмами, спорудженими у Вефіле й Дане. Статуетки бика відомі в ханаанейській культурі (в Асорє й Угаритє), швидше за все, і згаданий екземпляр відлитий у ханаанейської майстерні, але використовувався ізраїльтянами північних Самарійських пагорбів. Те ж можна сказати про бронзову статуетку сидячої богині ханаанейського типу, знайдено на ритуальній площадці XI в. до Р.Х. в Асорє. Археологічне підтвердження також деякі окремі епізоди книги Суддів. Суд. VI, 3-11 повідомляє про те, що з побоювання грабіжників – мадіанитян зайорданські коліна ховали свій урожай. Повідомлення підтверджується знахідкою в зайорданському Кириаф-Сефере підземного зерносховища часу Суддів.

Руйнування Авімелехом Сихема за гроші взяті зі святилища Ваала (Суд. IX, 4,45) підтверджується розкопками Зелліна (1913-1914 і 1926-1928 р.), у ході яких було виявлено, що Сихем дійсно був спалений біля 1100 р. до. Р.Х.

Розкопки які проводилися у 1922-1923 р. В.Ф. Олбрайтом підтвердили факт спалення Гиви Веніамінової біля 1150 р. до Р.Х. (Суд. XX, 37-38). На думку того ж Олбрайта – Гарним прикладом чесності є список левитских міст в Іс. Нав. XXI і 1Пара. VI, що Велльгаузеї, а за ним і більшість критиків уважали штучним продуктом уяви деяких посліплених письменників. Уважне вивчення списку у світлі відомих археологічних фактів установило, що список цей набагато древніший... Жодне місто із цього списку не було засновано після середини X ст. до Р.Х., хоча деякі ставляться до більше раннього часу”. Карта цих міст представлена на малюнку.

Одночасно з Олбрайтом вели дослідження у Святій Землі й датські археологи. В 1922-1931 роках вони розкопали Сілом, де під час Суддів перебував духовний центр ізраїльських колін (Суд. I-IV). Ці розкопки пояснили, чому після смерті первосвященика Ілія Самуїл пішов із Сілома, а служіння, можливе лише в скинії Завіту, відбувалося у священному місті Номве (1Цар. XXI, 1-6). В XI ст. до Р.Х., тобто під час подій війни з філистимлянами, і узяття ними ковчега Завіту місто було повністю спалене. Ця знахідка пояснює й наступні слова пророка Ієремії: “Підіть же на місце Моє в Сілом, де Я колись призначив перебувати Імені Моєму, і подивиться, що зробив Я с їм за нечесття народу Мого Ізраїлю” (Ієр. VII, 12). Кількаразові вказівки книги Суддів і Першої книги Царств про те, що в часи Суддів і на початку правління царя Саула залізними знаряддями у Святій Землі володіли лише філистимляне, були підтверджені в 1940-х роках розкопками Дж. Райта й Н. Глюка, що показали, що аж до XI в. до Р.Х. залізо хоча й було відомо в Палестині, що придушує частина його знахідок зроблена на території філистимлянського пятиграддя, а із часу твердження держави Саула воно входить у загальне вживання – від часу раніше Давида нам відомо лише один залізний ізраїльський виріб – клевец із цитаделі Гар-Адира у Верхньої Галилеї.

Той же Дж. Райт знайшов археологічне пояснення свідчення Св. Писання про те, що в часи Суддів “ковалів не було у всій землі Ізраїльської, тому що Філистимляне побоювалися, щоб Євреї не зробили меча або списа. І повинні були ходити всі Ізраїльтяни до Філистимлян вигострювати свої сошники, і свої заступи, і свої сокири, і свої кирки, коли зробиться щербина на вістря в сошників, і в заступів, і у вил, і в сокир, або потрібно рожен поправити” (1Цар. XIV, 6). В 21-м вірші стоїть слово “пйм” зміст якого раніше був невідомий. Дж. Райтом були знайдені филистимські гирьки з написом “пйм”. Вага гирьок – 2/3 сикля. Таким чином, “пйм” – плата сріблом, що ізраїльтяни давали ковалям філистимським. Сума в 2/3 сикля срібла (біля 7,5 г) була таки великий, і тому можна затверджувати, що ізраїльтяни перебували не тільки в політичному, але й економічному підпорядкуванні у филистимлян.

Знайшло своє підтвердження іменування кн. Суддів Ваалов і Астарт у множині (Суд. II, 13). Ханаанеї почитали безліч проявів Ваала, що зображувався у вигляді конічного каменю, присвяченого Сонцю, і встановлювалися на висотах. Поруч із висотою Ваала перебував звичайно гай його особою Астарти, символом якої був Місяць. Цим також пояснюються викриття пророками ізраїльтян за прихильність до висот і гаїв. На мал. 3 представлене зображення Ваала з Рас-Шамри, на мал. 4 – зображення Астарти.

В історії судді Аода стало зрозуміло, чому ніхто не перешкодив йому вбити моавитського царя Еглона в “прохолодній світлиці, що була в нього окремо” (Суд. III, 20): на древньому Сході літній будинок – алійя – улаштовувався найчастіше над вхідними у двір воротами й з окремим виходом на вулицю. Це було чоловіче приміщення з вікнами, для бесід і важливих справ – ніхто зі сторонніх входу туди не мав, а піти з нього непоміченим було неважко.