Вiчна пам`ять

РАДОНИЦЯ

Радониця – радість воскресіння померлих. Тиждень 2-й після Пасхи. У вівторок другої седмиці після Пасхи, через день після Фоминої неділі (Антипасхи), Православна Церква встановила поминання спочилих, перше після свята Пасхи. Цього дня християни як би розділяють пасхальну радість про воскресіння Спасителя з членами Церкви, що вже залишили цей світ. За свідченням святителя Іоанна Златоуста (IV ст.), це свято відзначалося на християнських кладовищах ще у давнину.

Етимологічно слово "радониця" сходить до слів "рід" і "радість", причому особливе місце Радониці в річному колі церковних свят – одразу після Світлого пасхального тижня – як би зобов'язує християн не сумувати та не нарікати з приводу смерті близьких, а, навпаки, радіти їх народженню в інше життя – життя вічне. Перемога над смертю, отримана смертю і воскресінням Христа, витісняє смуток про тимчасову розлуку з рідними.

Саме на Радоницю існує звичай святкування Пасхи на могилах покійних, куди приносять фарбовані яйця та інші пасхальні страви, де звершується поминальна трапеза і частина приготовленого віддається убогій братії на помин душі. Таке спілкування з покійними, виражене через звичайні дії, відображає віру в те, що вони і після смерті не перестають бути членами Церкви Того Бога, Який не "є Бог мертвих, але живих" (Мф. 22, 32).

Стосовно ж звичаю відвідувати кладовища в самий день Паски, що розповсюдився останнім часом, то він суперечить найдавнішим встановленням Церкви: аж до дев'ятого дня після Пасхи поминання спочилих ніколи не звершується. Якщо людина вмирає на Пасху, то її ховають за особливим пасхальним чином. Пасха – час особливої і виняткової радості, свято перемоги над смертю і над всякою скорботою і печаллю.