Церковна музика

СПIВ – ЦЕ ПРОЦЕС ОДУХОТВОРЕННЯ

Після завершення Міжнародного фестивалю православних хорів "Глас Печерський" ми зустрілися з одним з його організаторів - заслуженим діячем мистецтв України, регентом Свято-Троїцького Іонинського монастиря, дияконом Дмитром Болгарським. Наша розмова - про підсумки фестивалю і сучасний стан церковного співу в Україні.

- Отець Димитрій, фестиваль завершився. Напевно, цікаво порівняти його з попередніми. І, взагалі, за якими критеріями оцінюють церковний спів?

- Порівнюючи "Глас Печерський 2004" з попереднім фестивалем, стає зрозумілим, що він вийшов на вищий рівень. А щодо оцінки, то найважливіший критерій оцінювання церковного співу є його рівень церковності, тобто наскільки він відповідає духу богослужіння. „Глас Печерський 2004" показав, що йде процес професіоналізації, підвищення загального церковно-співочого рівня. У першу чергу потрібно відзначити динаміку росту виконавської майстерності хорових колективів. Багатшим став репертуар. З великим інтересом ми слухали чудові закордонні хорові колективи. Їхній досвід - це величезний стимул для нашого подальшого росту, це збагачення й осягнення тих традицій, які вони привезли нам. Віра єдина, але, безумовно, на віру накладаються національні, мовленнєві особливості. Це яскраво виявилося у співі, наприклад, грузинського колективу - хору храму Светицховели. Ми побачили мужнє вольове виконання з повноцінним звуком, з гарною народною манерою. У бесіді майстри говорили, що співають так, як співали їхні діди. Вони увібрали цю музику з молоком матері. Грузинський спів дуже близький нам за духом, хоча відрізняється музичним ладом. Коли після ратних подвигів козацтво приходило на покаяння в монастир, воно славило Бога від усієї душі, вкладаючи у спів усю свою силу, всю волю, всю енергію. І цей спів, натхненний ревною вірою, потрясав.

- Чи зріс інтерес до церковного співу серед світських людей?

- Безумовно. І це красномовно засвідчив переповнений протягом трьох днів Трапезний храм Києво-Печерської Лаври, де виступали хори. Сьогодні ми спостерігаємо духовне відродження націй. Душа прагне до небесної обителі, до духовної батьківщини, і вона чує цей заклик, що змушує композитора творити, художника писати. Людина прагне вийти із зачарованого кола гріха, пристрастей, мороку, суєти зовнішнього світу. Цей вектор напруженості, до речі, створює гармонію й у церковному співі.

- Чи багато шанувальників церковного співу прийшли його послухати?

- Якщо чесно, ми не очікували такого напливу слухачів. Це воістину Божий промисел. Такий інтерес до церковного співу з боку слухачів стимулював нас до подальшої роботи. Наступним кроком плануємо фестиваль древнього співу. Зрозуміло, що говорити абстрактно про духовний спів без відродження молитовного, літургічного життя неможливо.

- Тобто йдеться не тільки про те, щоб музиканти зацікавилися древнім церковним співом. Необхідно, щоб і церковний хор, і прихожани храму були єдині у своєму духовному пориві.

- Так. Інакше просто бути не може. Історично в церкві був настоятель і були прихожани, які разом співали молитви. Це дуже древня традиція. До речі, на Західній Україні вона збереглася: разом з хором співають усі люди. Але настав період в історії Церкви, коли треба було чітко відстоювати канони Православ'я. Не допускати невмотивованих нововведень. Саме тоді і відокремився церковний хор, до складу якого входили лише знавці церковного канону. Ми незмінно зберігаємо ці традиції, тому що вони несуть у собі православний образ.

- Чи можна сказати, що співаки церковного хору знаходяться у домінуючому стані, ніж ті, хто просто приходить на богослужіння?

- Церковний хор не є якоюсь кастою. Але з іншого боку, церква - це модель вічності на землі, і спів, що лунає у храмі, уподібнюється ангельському. На співаків покладено величезну відповідальність, тому що вони створюють молитовну атмосферу. Їхній дух передається тим, хто молиться. Хоча не треба забувати, що смисл церковного співу у його соборності, щоб побороти свою індивідуальність і стати єдиним цілим. Це і є принцип соборності Церкви, коли люди становлять єдність у тілі Господньому. Церковний спів - це симфонія правильного координування духовних початків людини. Спів - це процес одухотворення.

- На початку розмови ми згадали про зростання професіоналізму церковного співу. Ймовірно, в останні роки одержала розвиток його школа, розширилася мережа навчальних закладів, відділень у музичних навчальних закладах. Традиція не просто підтримується, але й вивчається. Які зміни відбулися в регентській справі, у підготовці кадрів для церковних хорів у постатеїстичні роки?

- Щоб зрозуміти, які зміни відбулися в церковній музичній освіті, досить повернутися в зовсім недалеко минуле, скажемо, у рік тисячоріччя хрещення Русі. Відкрилася Києво-Печерська Лавра, зросла потреба в церковних хорах. Ми, студенти консерваторії, збирали все по крихтах, розшукували ноти, перезнімали збережені уривки, замовляли рідкісні видання. Виникало питання, як це співати. Це був кропіткий процес. Не тільки ми, але й безліч наших колег ішли шляхом збирання й пошуку манери виконання, диригентської техніки. Адже церковний спів має відповідати стану молитовності.

Що стосується підготовки кадрів, то не так давно навіть у столиці не було жодного вищого навчального закладу, яке б готувало регентів. Спочатку в консерваторії з'явилася кафедра стародавнього співу, тепер (уперше в Україні) у Національному педагогічному університеті ім. М. Драгоманова (м. Київ) - регентське відділення. Тут розроблена концепція підготовки регентів як професійних музикантів, які одержують диплом, що дозволяє працювати й у світських установах, і керувати церковним хором. Гарна база в нас у Чернігові, Кременчуці, Одесі, Городку, у Почаєві. Ці заклади готують псаломщиків, фахівців середньої ланки. Про просування у галузі теорії церковного співу можна судити з конференції, що пройшла в рамках фестивалю. На ній звучали ґрунтовні й дуже глибокі доповіді.

- Отець Дмитро, відомо, у церковних хорах не всі співаки мають музичну освіту. З одного боку, самоучки, з іншого боку - професіонали. Як уживаются вони в одному колективі?

- У цьому з'єднанні є й перевага. Церковний спів - це, насамперед , осмислене слово, пропущене через серце, а далі - в уста. Фахівцеві церковний спів здається часом примітивним. Що тут співати? Але він бачить зовнішнє часто на шкоду внутрішньому. Але насправді церковний спів не від миру цього, як і Церква не від миру цього. Хтось приходить до цього розуміння без знання музичної грамоти, і такі люди теж потрібні у хорі.

- Ви свідомо відмовилися на фестивалі від нагородження кращих колективів?

- Відзначення переможців - це, швидше, світська традиція. І хоча рівень хорів був різним, у нас всі були першими. Всі вони заслуговують на вдячність хоча б за те, що знайшли можливість приїхати у святу обитель і влити свої голоси в загальний хор, що став гармонічною єдністю.