Віра і культура
За благословенням
Блаженнішого
Володимира
Митрополита Київського і всієї України

 

Інтернет-версія газети
"Віра і культура"

Архів   Рубрики

№ 19

№ 20

№ 21


 
Життя Святих Життя Святих

УГОДНИК БОЖИЙ ОСТАННІХ ЧАСІВ

На могилі преподобного Амфілохія відбуваються чудотворні зцілення.

Теплий погляд мудрих очей з-під чернечої схими. М'яка, добра посмішка, прихована сивою бородою. Таким запам'ятали схиігумена Амфілохія Почаївського тисячі людей. Таким він залишився і на рідкісних фотографіях, які збереглися за його тернисте, сповнене гонінь і водночас – людської любові, життя. Одна з них – на скромній могилці, що на братському цвинтарі Свято-Успенської Почаївської Лаври. І до, і після його смерті десятки тисяч прочан йдуть до нього за зціленням, розрадою і душевним спокоєм. Ще за життя батюшка прославився цілительством і чудотворінням. Преподобний робив неможливе для людського усвідомлення, але звичне для святості - зцілював сліпих, німих, глухих, воскрешав мертвих. І повторював: “Як помру, приходьте до мене на могилку, моліться. Я почую ваші молитви. Беріть із могили пісочок: він буде цілющим. Мощі дістануть, а земля й далі лікуватиме”.

І справді, дива по молитвах його тривають. Лише підтверджених медиками біля могилки сталося понад 600 зцілень. Чимало з них - хвороби, що вважаються невиліковними: рак, каліцтва, небезпечні нагноєння. На поклін їдуть із різних міст України, Польщі, Чехії, Росії, Білорусі... Слава про подвижника Божого простягнулася далеко за межі нашої країни. Особливо після 12 травня 2002 р., коли батюшку за рішенням Священного Синоду УПЦ прирахували до лику Святих, а його нетлінні мощі перенесли в Лавру і помістили поряд із мощами преподобного Іова. І визнали їх четвертою Великою Святинею Почаївської Лаври.
 

“Зцілення по молитвах і вірі своїх”

Народився подвижник 27 листопада 1894 р. в 40 км. від Почаєва у с. Мала Іловиця в сім'ї Головатюків. Яків змалку допомагав батькові - хорошому костоправу - вправляти хребти, лікувати переломи. Під час першої світової війни служив фельдшером. Побував у полоні, втік. А вдома священик порадив йти в Почаївську Лавру. І, не розмірковуючи, в 1925 р. Яків розпрощався з мирським життям. У 1932 р. його постригли в ченці з ім'ям Йосиф. Службу в обителі поєднував із лікуванням. Потоки людей не припинялися ні вдень, ні вночі. До 100 возів часом стояло під Лаврою. І якось настоятель благословив його оселитися на монастирському цвинтарі.

Там Йосиф і прожив 20 років разом із ієромонахом Іринархом. Зростаючи духом, почав повертати сліпим зір, глухим - слух, німим - мовлення, зцілював хвороби, які лікарі вважали невиліковними. До 500 людей в день приймав інколи чернець, а ночі проводив у молитвах. “Не думайте, що я святий, - повторював. - Я грішник! А зцілення отримуєте по молитвах своїх і вірі”. На початку другої світової війни Господь сподобив Йосифа й даром яснобачення. Якось в обід батюшка почув німецьку мову, тупіт ніг і брязкіт зброї. Навколо - нікого. А ввечері німці увійшли до Почаєва. Відтоді чернець знав, хто до нього йде, з якими помислами, що в кого болить і скільки йому жити.
 

“Я готовий, стріляйте!”

Проте чернецтво Йосифа не давало спокою лихим людям. Якось навесні 1946 р. ввечері прийшло 14 озброєних осіб. Батюшка пригостив їх, чим Бог послав. Поївши, вони вивели його за браму, а там оголосили про розстріл. Отець попросив 10 хвилин для молитви. Помолившись, мовив: “Я готовий, стріляйте!” Тим часом отець Іринарх, стурбований відсутністю духовного брата, вийшов за ворота і, збагнувши усе, кинувся на автомат зі словами: “Краще убийте мене - він стількох людей врятував!” Солдати розвернулися і пішли. Інші злодії увірвалися вночі, зв'язали отця Йосифа і понесли на ношах до галереї Лаври, щоб скинути його вниз. Він спокійно сказав ближнім: “Далеко не донесуть”. І справді по дорозі один осліп, іншому паралізувало руку, третьому - ногу. Вони кинулись просити в отця прощення. Він благословив їх і відпустив із миром.

Друга хвиля гонінь накотилася в 50-х роках. Отця тоді повернули в Лавру, де він продовжив лікувати тілесні і духовні хвороби. Допомагав і братії. Зцілив, зокрема, хворобу ніг старцю Кукші Одеському, якого тепер прирівняли до лику святих. Тодішня ж влада вирішила за будь-яку ціну закрити Лавру. Почаївський Скит забрали під інтернат для розумово відсталих, зруйнували кілька храмів, у деяких влаштували складські приміщення. Під час закриття Скиту секретар райкому партії особисто зняв ікону Божої Матері зі словами: “Якщо є Бог, нехай відніме в мене найдорожче”. І цієї ж хвилини у нього вдома вибухнув балон із газом і спалахнула дочка. О 18 год. поїхав зі Скита, тієї ж години вона померла.

Із 200 монахів у Лаврі залишилось 20. Під різними приводами їх виганяли, виписували, впертих саджали у в'язницю, відправляли у психлікарні. Восени 1962 р. отець Йосиф відстояв Троїцький собор, вигнавши міліціонерів із Лаври.
 

Із психлікарні отця врятувала дочка Сталіна

Через тиждень правоохоронці силоміць завезли його до психлікарні, де кинули до душевнохворих. Щодня ченцю вводили ліки, від яких розпухало тіло й тріскалася шкіра. Та ні на мить не забував він про молитви. Якось головний лікар поцікавився, чи зміг би отець вилікувати їхніх хворих? “Дайте Євангеліє, хрест, чернечий одяг, святу воду, і за два тижні більшості хворих тут не буде”, - відповів. “Із роботи повиганяють”, - сказав лікар.

Звільнила старця із лікарні дочка Сталіна Світлана Алілуєва, яку він колись вилікував від складної хвороби. Алілуєва вмовляла ченця виїхати разом до США. Але він залишився зі стражденними. Оселився у родичів, оскільки влада позбавила прописки в Лаврі. І знову потягнулися до нього люди, одержимі недугами і бісами. Чернець мав вже тоді над бісами таку силу, що інколи було достатньо лише його присутності, аби вони залишили людину.

“Батюшка зцілював благодаттю Духу Святого”, - розповідає черниця Варвара. - Чимало чудес сталося при мені. Пригадую, він зцілив Зою з Донецька, яка була одержима справжнім легіоном бісів. Коли її привезли вночі, вона в готелі всі вікна побила. А батюшка зцілив її за одним водосвятним молебнем. Він лікував молитвою і покірливістю. Якось біснувата під час молебну вдарила його по правій щоці - підставив їй другу. А один випадок став свідченням особливої Божої благодаті на отці. Привезли до нього 13-річного хлопчика. Поки чекали на батюшку, він помер. Повернувшись ввечері із сусіднього села, старець помолився, і хлопчик відкрив очі”.
 

Безбожність - причина хвороб

Місцева влада лютувала. Проти отця налаштували навіть декого з рідні. Один із племінників вивіз ченця взимку за село і, люто побивши, кинув у болото. Вісім годин пролежав отець у крижаній воді. Знайшли його ледь живого і завезли до Лаври, де вночі постригли в схиму з іменем Амфілохій. Господь врятував старця, і незабаром він повернувся до Іловиць, де на нього вже чекали люди. Отець пояснював стражденним причини хвороб, що за гріхи після попущення Божого від людини відступає благодать, яка охороняє її. І повторював, що виліковує лише половину хворих, інших не може, оскільки Богу не угодно: їх тілесне зцілення буде не на користь, а на погибель душі.

“Батюшка казав про причини, які приводять тисячі людей до нього, - говорить послушник Іоанн. - Головна - криється в дусі безбожності, у якому виховують дітей, чим позбавляють Духа Святого. Тому більшість населення душевнохворі”. Старець радив молитвою лікувати цей недуг. У його будинку вона тривала цілодобово. Вночі, коли він виходив на молитву, одержимі бісами, крізь сон, бормотали: “Прокинувся апостол кудлатий, знову нас мучити буде! Краще підемо звідси!” Багато юнаків скаржилися на апатію, небачення перспективи. Отець велів юнакам класти щодня по 450-800 поклонів, носити хрестики, не вживати алкоголь, не палити, дотримуватися посту й причащатися.
 

Сліпі - прозрівали, мертві - оживали

Влада відмінила до Іловиць рейсові автобуси. Але люди йшли пішки по 12 км. Пригадує сторож монастирського цвинтаря Михайло Ярий:

- Веде мати сліпу дочку. Та спіткнулася, впала і прозріла. Друга привела 12-річного німого сина, взяв за волосся: “Як звати?” Той назвав ім'я - заговорив. Дівчина з Почаїва три роки пролежала з травмою хребта. Батюшка подивився: “Треба було п'ять хвилин лікування, а ти стільки пролежала”. Поставив на ноги, до сьогодні жива-здорова, вже бабця. У сусідки її дочка розбила коліно. Тіло почало пухнути, чорніти. Медсестра, коли лікарі вже не знали, що робити, шепнула: “Везіть до батюшки, інакше помре. Коли привезли, батюшка сказав матері: “Чого так довго не везла? У неї вже зараження”. Помолився, покропив священною водою. Дівчина тепер вчителька, має двох дітей. Привезли дівчину, якій відірвало руку по плече. “Принесіть руку”. Приклав - і рука зрослася. У 12-річного хлопця на 180 градусів вивернуло ногу. У лікарні хотіли ампутувати. А старец Амфілохій розвернув ногу, забинтував і наказав, щоб наклали гіпс. Хлопець по сьогодні живе. Молода жінка привела сина: “Батюшка, він у мене сліпий, а вдома ще один”. “Свій гріх, пригадай, як дівчиною пташкам очі виколювала”. Інша виривала язики пташкам - дітей народила німими.

Автобуси не пускали, допоки перший секретар Тернопільського обкому партії не привіз сина із саркомою на нозі. Лікарі-світила сказали йому готуватися до найгіршого.

“Батюшка порадив залишити хлопця в нього на два тижні, - розповідає черниця Варвара. - За умови, що той одягне хрест, щодня приходитиме на водосвятний молебень, питиме святу воду і їстиме благословенний обід. За два тижні він цілковито зцілився. Після того батько дозволив пустити автобуси. Одним хворим отець давав щодня по 3000 поклонів робити для зцілення. А деякі зцілювалися під час благословенної трапези”.
 

“Не хотіла прийти – принесли”

Прийшла 12-річна дівчина до старця. “Будеш ігуменею”, казав Амфілохій. І вона стала ігуменею. Привезли хлопця з раком горла. Дихнув у рот - і той поїхав оздоровлений. Благословив жінку, вдарив чотками по голові. Та образилася, сказала: “Не прийду більше. Вийшла із хати, впала, зламала ногу у двох місцях, і на руках принесли до батюшки. “Не хотіла прийти - принесли”. Склав ногу. “Іди з Богом”. Пішла.

Прийшли чоловік із дружиною, хвіртку відчинили і впали без свідомості. Їх дочка 14 років була паралізованою. У батюшки залишили на 1,5 місяці, коли побачили, що та біжить назустріч, знепритомніли. Вимолюючи зцілення хворим, батюшка останні роки життя мав розпухлі хворі ноги і астму. За всіх молив Отця Небесного - за себе не посмів. Так само не посмів відвести від себе і смерть від лихої руки.

Наприкінці 60-х підіслали йому агента КДБ з Києва. Кілька разів батюшка непритомнів серед білого дня - Анна підливала в їжу і воду, якою він мився, сильну отруту. А під час обіду батюшка часом “чув” переговори працівників райкому партії, які обговорювали план його вбивства і що влаштувати на подвір'ї після його смерті - дитсадок чи лікарню. Через деякий час у нього під ліжком затримали чоловіка з ножем (інший ніж стирчав ковдрі): знаючи про напад, старець того вечора не спав у кімнаті.
 

“Є серед вас Іуда, який має мене отруїти”

“Одного разу батюшка заявив: “Всі ви - мої дорогі гості, але є серед вас Іуда, який має мене отруїти”, - розповідає М. Ярий. - На прохання послушниць вигнати Анну відповів: “Від неї я маю померти”. 1 січня 1971 р. напекли млинців. Цього вечора батюшка сів за стіл і сказав: “Отрута подана”. І через кілька годин помер. Зазвичай покійних ченців везуть на цвинтар на машині, а труну з Амфілохієм несли на руках. На похороні, незважаючи на заборони влади, було понад 2000 осіб. 1 січня 1981 р. під час панахиди в церкві на цвинтарі одна жінка, вимастивши обличчя болотом, впала на коліна і почала кричати: “Отруїла, окаянна, отруїла”. Так Анна сама зізналася у всьому. Хоча через кілька днів після поховання отець явився уві сні черниці Варваві і детально розповів, чим і як отруїла його ця жінка.

Збулося пророцтво отця, що мощі його дістануть і могила лікувати буде. 31 рік і 4 місяці пролежала труна в землі. Коли зцілення біля могили стали масовими, було прийнято рішення розкопати її. Дістали труну, а вона ціла, наче й не лежала у сирій землі. І з неї - благоухання. Під час прославлення мощів в Лаврі 12 травня 2002 р. рик біснуватих стояв такий, що заглушав хори. А на небі з'явилося три великі хрести.
 

Цілюща могилка

Зараз на могилі кричать так: “Раніше було два ока, а тепер чотири”, - каже М Ярий. - Тут святість і в Лаврі. Жінка привезла дитину, яка від народження не ходила. Помолилася, дитина встала і пішла. Приїхали молоді, які прожили 7 років бездітно. Народили через рік дочку. Лікар привіз сина з екземою. Посипав пісочком рани, на ранок тільки шрами залишилися. Із Вінниці онколог привіз дочку з раком груді. Пісок кілька днів прикладали - пухлина спала.

У вересні 2003 р. приїхали три жінки. Одна з них почала кричати: “Я ворожка”. Зо дві години розповідала, кому і що накоїла. Запитали: “Чи всім таке робила?” - “Ні, в кого хрестик освячений, тому нічого не могла зробити. У кого для показухи, робила що хотіла”. У грудні побувала жінка з раком щитовидної залози, помолилася, помастила маслом із лампадки - де й пухлина ділася. У трьох жінок після молитви складна хвороба шпора пройшла. Але пісок цей, якщо брати, то тільки в кульок, вдома покласти у відкритий посуд біля ікон. І прикладати його до місць, які болять. І ні в якому разі не можна викидати.

За пророцтвами старців, на цьому цвинтарі мають підняти 150 мощів святих угодників. Амфілохій став першим. Може, й не випадково нарекли його угодником Божим останніх часів. За передбаченням, мощі його прославляться, але після того смутні часи настануть, і багато хто з тих, які прикладатимуться до ікон, відвернуться. Але наразі, як і обіцяв старець при житті, він нікому не відмовляє в допомозі і в щирій молитві.

Валерій Сагайдак, Ольга Кущій
Львів - Почаїв - Львів
    
  
№ 20
лютий 2004 року

Зміст номера:

Страстная седмица

Настанови Святих Отцiв

Святые - кто они?

Що спричиняє побоювання? Християнське ставлення до тіла

Умное делание. Святоотеческое учение о молитве и спасении

Угодник Божий останніх часів

Стояние Зои

Богословская символика православного храма

Нострадамус: розвінчення "пророка" всіх часів і народів

Православное издательство "Пролог"

Великопосні роздуми

Християнська символiка

Молитва - Покаяние

Новини звідусіль

 
 
 

Газета "Вiра i культура"
Заснована парафією Різдва Христового в Харківському р-ні м. Києва.
Реєстраційне свідоцтво Кі№460 видане Міністерством iнформації України 22 лютого 2000 року.

Головний редактор:
прот. Василій Біляк
Над випуском працювали:
Ірина Білецька,
Сергій Штейніков, Ольга Целюх,
Тарас Андрусевич

Худ. дизайн:
Олег та Наталя Степанови

Адреса “ВіК”:
02098 Київ,
вул. Шумського, 3.
Храм Різдва Богородиці,
для ВіК (“Віра і культура”).
E-mail:
tarasiy@ukrpost.net

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
alexdeni@mail.ru
 

Співпрацюйте з нами на сторінках наших видань "Православна газета", "Кирилиця", "Камо грядеши" "Віра і культура".

Дописувачів "ВіК" запрошуємо до співпраці. Надсилайте нам короткі повідомлення про ювілейні події з ваших єпархій.
 


 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Світло Православ'я`

Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
  Rambler's Top100

Rambler's Top100 Service
TopList
З   8.6.2000

 

 
 

 

На початок сторінки

Ваши двери купить металлическую входную дверь.
Hosted by uCoz