Релігія і наука

БІБЛІЙНА АРХЕОЛОГІЯ:
РОЗДІЛЕНІ ЦАРСТВА. ПІВНІЧНЕ ЦАРСТВО

Продовження, початок див. ВіК №2(48)2010.

Цікаво, що в дополонені часи термін Ваал (Бааль, тобто Господь) додавався й до Бога Ізраїлева, що також свідчить про релігійний синкретизм тієї епохи, а також про причину осуду практики служіння Богові Ізраїлеву не в Єрусалимському храмі, а на висотах: ізраїльтяни та іудеї, які сприйняли фінікійську (ханаанейську) цивілізацію й культуру у всіх її складових (писемність, мистецтво, державний устрій тощо), дуже скоро ототожнили бога Ізраїлева (Бааль) з язичеським Ваалом, і стали служити йому так само, як і ханаанеї – з тофетами й ашерами (див. 4 Цар. XXIII, 4-30).

Біблійна археологія зафіксувала історію різних союзів і воєн Ізраїльського царства, що зрештою призвело до його падіння.

Так, Ахав воював з Венедадом (Бен-Хаддамом), царем Сирії, який перемагав його за допомогою Божою (3 Цар. XX), й Ахав не тільки пощадив його, викликавши тим гнів пророка (3 Цар. XX, 35-42), але й вступив з ним у союз. Ахав, Венедад, Ірулені, цар Імафа й дев'ять інших сусідніх царів зібрали військо для відбиття навали Салманасара III.

Ассирійський напис повідомляє, що Венедад як головнокомандуючий коаліції вивів на поле армію, яка складалася з 1200 колісниць, 1200 кінноти, 20000 піхоти – власного війська й союзників, у тому числі Ахава, а також 700 колісниць, 7000 коней, 10000 піхоти з боку Імафа, який і був метою нападу Салманасара III. Останній продовжував захоплення сусідніх територій, що його ропочав ще його батько. 2000 колісниць і 10000 піхоти Ахава, 500 людей піхоти племені гітів; 1000 "єгиптян", тобто найманців; 10 колісниць і 10000 піхоти з Ірканата; 200 воїнів Арвадських; 200 воїнів з Усаната; 30 колісниць і 10000 піхоти із Сизана; 1000 верблюдів з Гарби й загін царя Аммонитян.

Царі ізраїльські уклали союзи й з Іудейським царством – як Ахав з Іосафатом (3 Цар. XXII, 29-36), так син Ахава Іорам з тим же Іосафатом для війни з Мешею, царем Моавитським, що повстали проти ізраїльського панування. Про це оповідає "камінь Меши" – обеліск із блакитного базальту, що його знайшов німецький місіонер Ф. А. Кляйн у 1868 р. на схід від Мертвого моря (мал.6).

На ньому був такий напис царя Меши:

"Тоді повстав Амврій, цар Ізраїльський.
І гнобив Моава багато днів;
Тому що Кемош розгнівався на свою країну
І Амврію успадковував його син і він сказав так:
Я ще раз помилую Моава і його храм.
І Ізраїль загинув п'ять навіки.
І Амврій захопив округ Медеви,
І Ізраїль тримав його в його дні й у дні сина його сорок років
Але Кемош виявив милість Моаву в мої дні.
Я зміцнив Ваалмеон, і зробив рови довкола нього
І я побудував місто Киріаф – Аім
І чоловіки Гадова жили протягом століть навколо Атарофа
І цар Ізраїльський зміцнив це місто
І я боровся проти цього міста, і захопив його,
І зрадив смерті всіх чоловіків міста,
Щоб догодити Кемошу, богу Моава
І я взяв звідти священні посудини Ієгови,
І поставив їх перед лицем Кемоша в Киріафі
І я оселив у ньому людей із Ширака й Шарората для проживання в ньому
І Кемош сказав мені:
піди, захопи місто Нев в Ізраїлю
І пішов протягом ночі,
І боровся проти нього від ранкової зорі до полудня
І взяв його, і зрадив смерті всіх його жителів ...
І взяв я звідти священні посудини Ієгови
І приніс їх Кемошу
І цар Ізраїльський зміцнив Іахаз
І посів у ньому й боровся із мною
Але Кемош прогнав його перед лицем моїм.
І я взяв з Моава двісті чоловіків усього
І я взяв в облогу Іахаза, захопив його й приєднав до Дивону."

Продовжували царі ізраїльські тривалу союзницьку політику щодо Фінікії, яку розпочав ще Давид і Соломон. Після смерті Хирама I (969-936) – союзника Давида й Соломона – царював син його Валеазар (936-919), а після нього – Абдастарт (919-910), якого убили сини його годувальниці, що потім царювали один за другим (Астарт, Астарим, Феліт) до 878 року, коли, убивши Феліта, заснував нову династію відомий з Біблії батько Ієзавели Ітобаал (Єфваал). Літопис повідомляє, що за його правління була посуха, відома з історії пророка Іллі, і що народ приписував її припинення молитві богоугодного царя. У цей час ассирійське царство знову зміцніло під керуванням Ашшурназирпала, який розпочав походи на захід (на мал.7 він здійснює жертвопринесення) і який підкорив Фінікію – Ашшурназирпал згадує царя Тиру серед тих, хто визнав його владу і приніс йому дарунки.

Відтоді Ізраїльське царства й Іудеї тісно пов'язані з історією Новоассирійської держави, васалом якої було перше (4 Цар.XVII,3). Ми достеменно не знаємо, чи був васалом Ассирії Іорам, син Ахава, однак Ііуй, який скинув його, уже є васалом: про це оповідає напис на "Чорному обеліску", що його знайшов у 1846 році англійський археолог Лайярд серед руїн міста на пагорбі Тель Німруд. Це чотиригранний стовп із чорного базальту, покритий з усіх боків текстами й барельєфними зображеннями. На одному барельєфі зображено Салманассара III. Він стоїть, гордо виструнчившись, а якийсь вельможа у дорогому плащі б'є йому чолом. Це ізраїльський цар Ііуй, який викорінив увесь рід нечестивого Ахава (4 Цар. IX-X). Напис над барельєфом такий: "Данина царя Ііуя з Бейт-Омри (тобто із царського роду Амврія): срібло, золото, золота чаша, золоті блюда..."

З іншого тексту, який знайшли 1961 року, випливає, що Ііуй приніс у данину на вісімнадцятому році царювання Салманассара, тобто близько 842 р. до н.е. Біблія замовчує той факт, що Ііуй був васалом ассирійського царя. Ассирійський напис пояснює, чому цар Дамаска вторгся в межі Ізраїлю й зруйнував його міста (3 Цар. X, 32-33). Це була помста за те, що Ііуй зрадив антиассирійський союз, укладений із Сирією, і перейшов на бік Ассирії.

Створення Новоассирійської держави пов'язують з іменем Тиглатпаласара III (Тикульти-Апал-Эшарра – "мій захист – син Ешарри (тобто бог Нінурта)"))(745-727 рр. до Р.Х.), якого привела до влади чергова громадянська війна.

Тиглатпаласар III (на мал.8)

У Біблії цей цар згадується під іменем Фул (4 Цар. XV,19): авторитет Вавилонії на той час був настільки сильний, що Тиглатпаласар віддав перевагу коронуватися вавилонським царем під іменем Пулу, об'єднавши в такий спосіб усю Месопотамію особистою унією.

Саме з його царювання починаються нові, небувалі досі в Ассирії порядки. І раніше ассирійські воїни відрізнялися надзвичайною жорстокістю, свідчення якої вони часто залишали на пам'ятниках свого часу (мал.9), тепер же жителів завойованих територій масово насильно переселяли в корінну Ассирію та інші провінції. Такі депортації відбуваються організовано й за планом – (мал.10) і показують виселення полонених ізраїльтян. Людей переселяють разом з їхніми родинами, майном і навіть "разом з їхніми богами". Викрадення людей практикувалося й раніше, але лише зрідка й в обмежених масштабах. Тепер же кількість мимовільних переселенців (до загибелі Ассирійської держави) вимірюється сотнями тисяч. Вигнанців намагалися селити якнайдалі від їхньої батьківщини й упереміж з іншими племенами. Переселенці швидко асимілювалися й опанували арамейську мову як загальнорозмовну.

Тиглатпаласар III пройшов до самої Перської затоки, розбиваючи халдейські племена й виселяючи в Ассирію безліч полонених. Але він не заподіяв ніякого збитку містам і всіляко підкреслював свою роль їхньго захисника й заступника. На сході були розгромлені гірські племена Загроса й створено дві нові області. Звідси також було переселено силу-силенну людей. Тим часом до Тиглатпаласара III звертався по допомогу проти Ізраїлю іудейський цар Ахаз, що стимулювало захоплення ассирійцями Галілеї й Зайордання з масовою депортацією їхнього населення. От як оповідають про цей глиняні клинописні таблиці з Ассирії: "Бейт-Омри (Ізраїль), усі міста якого я приєднав до моєї території під час колишніх походів я не включив тільки Самарію. Усього Неффаліма я взяв для Ассирії. Я поставив посадових осіб правителями над ними. Землю Бейт-Омри (Ізраїлю), увесь її народ і їх володіння я відібрав для Ассирії" (порівн. 4 Цар. XV, 29). З іменем ізраїльського царя Менаіма пов'язаний початок загострення відносин між Ассирією й Ізраїлем. У 738 р. до Р.Х. Менаім перестав платити данину Ассирії. Через декілька років Тиглатпалассар III спрямував свої війська в Палестину й підступив, як оповідає Біблія, до стін Самарії, змусивши Менаіма відкупитися тисячею талантів срібла, що відновляло суверенітет Ассирії (4 Цар. XV, 19-20).

В одному з палаців ассирійських царів у Німруде Лейярд знайшов велику кількість ваменних плит з написами, що містили життєпис Тиглатпалассара III. Серед звичайних похвал там фігурують такі записи: "я одержав данину від ... Рецина з Дамаска, Менаіма із Самарії, Хирама з Тиру". Далі йде довгий перелік предметів, що входять у цю данину. А ще далі повідомляється про похід на Ізраїль: "Що стосується Менаіма, то я вразив його, як сніжний ураган, і він біг як самотній птах і впав мені в ноги. Я повернув його на місце й взяв з нього данину". Про руйнування Дамаска, що він завдав при цьому (див. мал.11), Тиглатпалассар каже так: "Я обезглавив Разона, я взяв в облогу і захопив палац Венедада, його батька, побудований на високій горі. 8000 жителів з їхнім майном я повів у полон; 518 міст, 16 округів царства дамаського я перетворив на попіл".

Після узяття Дамаска ассирійський цар Тиглатпалассар не чіпав Самарію, але вдався до інтриг. В одному написі він каже, що "поставив" над Ізраїлем царя Осію. А оскільки 4 Цар. XV, 30 свідчить про те, що Осія, син Іли, убив Факея й запанував замість нього, то можна припустити, що Осія склав змову за підтримки Ассирії.

Спадкоємцеві Тиглатпаласара III, Салманасару V (726-722 рр. до Р.Х.), дісталася імперія, що простягался від Перської затоки до Середземного моря. Можливо, переоцінивши свою могутність, Салманасар V спробував скасувати привілеї священних храмових міст. Тому його царювання виявилося недовгим. Він помер а, найпевніше, його убили під час облоги Самарії, столиці Ізраїльського царства. Падіння Самарії й Ізраїлю відбулося через те, що на дев'ятому році правління Осії він піддався впливу фараона Сигора (за масоретським текстом "Со" (4 Цар. XVII, 6)), однак ми знаємо, що в той час правив фараон Бокенранф. Річ у тому, що ассирійські джерела згадують "Сибу єгиптянина", який підтримав Осію. Цілком можливо – це єгипетський воєначальник Со, який діяв від імені фараона.

Деякі дослідники Біблії припускали, що Самарію – столицю Ізраїльського царства – захопив Салманассар (див. 4 Цар. XVII, 5-6), але напис на стіні царського палацу в Хорсабаді свідчить про інше. Виявилося, що Салманассар почав облогу Самарії, але рік по тому вмер під час облоги міста. Місто вдалося захопити лише його спадкоємцеві – Саргону II, в 721 році до Р.Х. (мал.12 – рельєф із царського палацу в Дур-Шаррукіне, що представляє Саргона II (721-705 рр. до Р. Х.).

Закінчення в наступному номері