Архітектура сакральна

СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ
МГАРСЬКИЙ МОНАСТИР

Коли Православна Церква вшановує пам'ять святого Афанасія, патріарха Царгородського, Лубенського чудотворця (16 травня), своє 13-річчя з дня відродження відзначив древній Мгарський монастир на Полтавщині, насельників якого в ХІІ столітті знищували татари, а в ХХ - розстрілювали атеїсти-богоборці. У 1993 році за ігуменства архімандрита Филипа (нині єпископа Полтавського і Кременчуцького) знову запалилася лампада чернечого життя обителі.

Літопис обителі над Сулою

Спасо-Преображенський Мгарський чоловічий монастир розташований неподалік від міста Лубни, на правому березі річки Сули. Існує переказ, що заснування святої обителі сягає домонгольських часів, тобто ще до ХІІІ століття вона стояла на цьому місці, коли перші пустельники оселилися на високій горі, викопали тут печери, у яких влаштували церкви і келії та згодом заснували печерний монастир.

Однак найчастіше історію створення монастиря пов'язують з ім'ям видатного церковного діяча митрополита Київського Ісайі Копинського.

Одержавши блискучу освіту в православних навчальних закладах князів Острозьких, Копинський ще юнаком був пострижений у ченці Києво-Печерської Лаври. Чотирнадцять років провів він у постійній молитві в печерах прп. Антонія. Потім отець Ісайя став ігуменом Густинського монастиря, очолював Київське Богоявленське братерство, брав діяльну участь у створенні славетної Києво-Могилянської академії.

Не дивно, що саме йому Раїна Могилянка-Вишневецька, удовиця власника величезних феодальних володінь на обох берегах Дніпра, 18 січня 1619 року видала грамоту на заснування православного монастиря у Мгарському лісі, що за шість кілометрів від Лубен.

Таке рішення княгині не було випадковим – адже вона виховувалася у православній родині, була двоюрідною сестрою митрополита Петра Могили і все життя свято шанувала батьківський завіт: "Той, хто стверджує і прикрашає церкву, стверджує і прикрашає душу свою".

Раїна Могилянка-Вишневецька походила з заможної польської родини князів і була відома тим, що крім вказаного, заснувала на Україні ще два монастирі. А саме Мгарський монастир вона відкрила після того, як одного разу, за переказом, у сні вона опинилась в раю. Потім два ангели повернули її на землю і сказали: "якщо ти відкриєш церкву на березі річки Сулы, – вказуючи на місце, де вона повинна була це зробити, – то на віки вічні оселишся у раю". Згадує про це в повісті "Близнюки" і Т.Г. Шевченко, який неодноразово відвідував ці місця.

Після цього Раїна Вишневецька передає свої землі у дар майбутньому чоловічому монастирю. А першим ігуменом і будівельником монастиря був Ісайя Копинський, який заснував тут у 1622 р. православне братерство, що захищало інтереси та чистоту віри від нападок католиків та протестантів.

Спочатку більшість будинків монастиря зводилася з дерева, через що часто виникали пожежі. Лише у другій половині XVII століття на Лівобережжі створюються великі архітектурні ансамблі, своєрідні за плануванням. У цих будівлях в яскравій формі проявилися характерні риси архітектури того часу. Мгарський монастир у цьому відношенні був зразковим. До складу монастирського комплексу, який згодом був оточений кам'яною огорожею, входили споруджені в різний час Преображенський собор, будиночки келій, будинок ігумена, готель. Наприкінці XIX століття була збудована тепла Благовіщенська церква і надбрамна дзвіниця. Усі ці будівлі, гармонійно поєднуючись з мальовничою місцевістю і створювали неповторний архітектурний ансамбль.

Будівництво собору

Наприкінці XVII століття в монастирі починається кам'яне будівництво. У 1692 році, на місці дерев'яної церкви, за рахунок коштів гетьманів І. Самойловича та І. Мазепи споруджений величний кам'яний Спасо-Преображенский собор, зведений за проектом відомого архітектора Іогана Баптиста.

Місця, пов'язані з перебуванням святого Афанасія

У лютому 1654 року в обитель прибув Константинопольський патріарх Афанасій (Пателарій) (з 1634 по 1652 рік, враховуючи перерви), який любив зупинятися тут під час поїздок у Москву і назад, на батьківщину. Під час перебування в монастирі загострилася хвороба святителя і вже 5 квітня він почив. Його поховав ігумен Петроній за східним звичаєм: у патріаршому вбранні та в сидячому положенні, у кам'яному склепі Преображенського собору. 1 лютого 1662 року святі мощі святителя були знайдені нетлінними, він був прославлений у сонмі святих (пам'ять 15 травня за н. ст.). Відтоді рака з його мощами стала джерелом чудес і зцілень для усіх, хто з вірою приходив поклонитися мощам цього чудового угодника Божого. Незвична для Русі традиція поховання святителя в сидячому положенні стала причиною найменування його Афанасієм Сидячим. Мощі святого Афанасія (Пателарія), патріарха Царгородського знаходилися в монастирі до 1936 року. Нині вони перебувають в Благовіщенському кафедральному соборі м. Харкова.

У 1785 році на місці, де любив усамітнюватися святитель Афанасій, патріарх Царгородський, була побудована дзвіниця. Тоді ж був заснований скит з церквою Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Важливі дати і події

Майже за чотири століття існування у монастирських стінах побували багато видатних людей свого часу. У 1663 році під чернечим ім'ям Гедеон у монастирі перебував син Богдана Хмельницького, Юрій. З 1737 року ігуменом, а з 1744 року першим архімандритом монастиря був призначений майбутній святитель Іоасаф (Горленко), єпископ Білгородський, святі мощі якого знаходяться в Преображенському соборі м. Білгорода).

У 1781-1786 роках ігуменом монастиря був Мельхиседек – ідейний натхненник Колиївщини.

Святу обитель відвідували практично всі гетьмани України, серед них І. Мазепа, суспільні, політичні і літературні діячі України. Тут бували Петро I, О.С. Пушкін, М.В. Гоголь, Т.Г. Шевченко, Леся Українка та ін.

Багато хто з відвідувачів монастиря ставали його ктиторами. У розписі монастирських храмів брав участь відомий живописець І. Максимович. Розвиток Мгарського монастиря перебував під постійним наглядом українських гетьманів та російських монархів, монастирю неодноразово видавали охоронні універсали та жалувані грамоти, сприяючи розширенню монастирських земель та його господарської незалежності. На території монастиря похований Константинопольський Патріарх Серафім (Анін), видатний церковний діяч митрополит Київський Іосиф (Нелюбович-Тукальський), архієпископи Тобольский Амвросій (Келембет) і Полтавський, а також Псковський Мефодій (Писнячевський).

Монастир відіграв важливу роль у духовному становленні прп. Паїсія Києво-Печерського (народ. у м. Лубни), який ще хлопчиком відвідував цю тиху пристань стомлених душ, весь уклад життя якої вплинув на його бажання стати ченцем, а також настоятеля Святогорської Успенської пустині архімандрита Германа, оптинського ігумена Феодосія (Попова) та багатьох інших.

У XVII-XVIII ст. тут був створений літопис, що містить документи з історії монастиря й України. Нині рукописи зберігаються в наукових бібліотеках країни.

Після перевороту 1917 року оскаженілі "будівельники нового життя" розстріляли ні в чому не повинних мгарських ченців на чолі з ігуменом Амвросієм. Архіви свідчать про те, що братія Мгарського монастиря не піддавалася революційним та націоналістичним віянням і стояла на стороні канонічного Православ'я, за що не раз була звинувачена в реакційності. У серпні 1919 року в Лубни багаторазово змінювалася влада. Коли владу захопили червоні, то взяли під пильну охорону міст через р. Сулу. А ченці допомогли денікінцям переправитися через ріку біля монастиря, і ті, зненацька увірвавшись до міста, захопили владу.

Але наступного дня в місто знову ввійшли червоноармійці. Увечері, коли в монастирі йшла підготовка до служби, сюди прибули більшовики і під виглядом перепису забрали 17 ченців і під конвоєм погнали в Лубни, прихопивши із собою пару волів, завантажених 100 пудами зерна. Наступного дня ченців з військового комісаріату направили етапом на залізничну станцію. Вже в сутінках по дорозі їх наздогнав загін червоноармійців. До настоятеля підійшов командир і з криком: "Годі тобі дурити нас!" – вистрілив в нього. Потім перестріляли й інших...

Розповів про це ієродиякон Ісаакій, який випадково залишився в живих. Після пострілу він теж упав, але в темряві не помітили, що він живий.

Коли денікінці знову захопили місто, тіла ченців спочатку привезли в каплицю при земській лікарні, а потім у монастир. Поховали їх на монастирському цвинтарі, біля скиту... На місці поховання новомучеників за вівтарем скитської церкви в даний час встановлений хрест.

У 20-ті роки на території монастиря був створений Патронат, де утримувалися діти "ворогів народу". З 1937 року тут дислокувався дисциплінарний батальйон, з 1946 – військові склади.

У 1985 році монастирські спорудження передали під піонерський табір.

Роки паплюження святинь і гонінь на Церкву не пошкодували шедевру древньої архітектури і призвели до запустіння колись квітучої обителі. З безлічі споруд монастиря збереглися лише: розграбований Преображенський собор; дзвіниця (у жахливому вигляді); Благовіщенська (тепла) церква, перетворена в кухню; странноприємиця (у руїнах), келії XVII століття (майже не збереглися). У скиті збереглася Афанасіївська (нині Благовіщенська) церква і частина кам'яного паркану.

Відродження обителі

У травні 1993 року монастир був повернутий Православній Церкви. На чолі з намісником монастиря архімандритом Филипом (Осадченко) почалося відновлення зруйнованої святині.

15 травня 1993 року – в день пам'яті святителя Афанасія звершилася перша Божественна літургія. 2 лютого 1994 року – вперше пролунав дзвін на монастирській дзвіниці. 13 лютого 1994 року – перший постриг і перші ченці за період 70-річної наруги над святинею. Здавався б тільки вчора ігумен Филип призначений намісником Мгарського Спасо-Преображенського монастиря, а вже сьогодні Владика Филип – єпископ Полтавський і Кременчуцький – священноархімандрит обителі. Скільки вже зроблено, а скільки ще належить зробити.

Відновлено дзвіницю, реставрується Преображенський собор, побудований новий братерський корпус, будується монастирська вежа. На черзі реставрація Благовіщенської церкви в скиті, будинку настоятеля, будівництво странноприємиці і багато іншого. В даний час число братії разом з послушниками і трудниками становить більше 50 осіб. Монастир має 240 гектарів землі, велике тваринницьке господарство. Він поставляє сільськогосподарську продукцію в духовне училище міста Комсомольська, у якому навчаються деякі з ченців. У 1999 році недалеко від м. Комсомольська поблизу села Потоки був відкритий скит (тепер уже монастир) на честь прпп. Антонія і Феодосія Печерських, у якому живуть і несуть послух більше 15 чоловік братії.

Монастир відкритий, насамперед, з місіонерською метою: тут є прекрасні умови для просвітницької діяльності. Але найголовніше те, що в монастирі – цьому чудовому острові молитовного споглядання, злиття духу тимчасового, людського, з Духом вічним, запалена невгасима лампада, як символ нашої вірності і любові до Бога. І притікають до неї в монастир люди земні, обтяжені злістю, гріхом у душах своїх, скидають тут вони тягар гріхів своїх, гніт земної юдолі, омиваються покаянними сльозами, і багато хто, бажаючи світлого преображення, трудяться у славу Божу, хто рік, хто три, хто п'ять. А інші залишаються тут назавжди. Світлого Преображення Духа шукають тут люди, ось і головний собор зведений на честь Преображення.

За останній час в монастирі вже багато чого зроблено. Налагоджується господарство, відновлюються й реставруються будівлі, стає більше ченців, послушників і прочан. Уповаючи на Бога і Пресвяту Богородицю, призиваючи на допомогу молитви свт. Афанасія, чернецтво і послушники монастиря самовіддано трудяться над відтворенням храмів і будинків святої обителі. І незримо для світу несуть подвиг святої молитви. Мгарський монастир і сьогодні посідає значне місце в історії та духовній культурі України. Настоятель і насельники монастиря запрошують усіх бажаючих відвідати древню обитель, помолитися, потрудитися у славу Божу і відпочити в монастирській тиші.