ЧОМУ ЧАСУ ВСЕ МЕНШЕ?

Сучасна людина гостро відчуває дефіцит часу. Здається, що час летить все швидше. В дитинстві здавалось, що день триває надзвичайно довго, сонце поволі пливе в неосяжних просторах неба. Нарешті настає смеркання, відкривається полог ночі, і запалюється перша зірка, а після цього небо покривається зірками, неначе чиясь рука розсипала по небосхилу вогняні квіти. Цей початок ночі розтягнутий для дитини немовби в просторі декількох років. А як ми сприймаємо той же час тепер? Він здається нам скороченим, немовби стиснутим в згорток або подібним до пружини. Нестача часу – хронічна хвороба сторіччя. Наше технічне сторіччя, здається, повинно дати нам можливість встигати робити більше, ніж раніше, але ми, навпаки, почуваємо, що час кудись пропадає. Багато говорять: я пам'ятаю час, коли ми читали літературу, ходили один до одного в гості, працювали інколи в дві зміни, а тепер ніколи навіть розкрити книгу. В чому справа?

Найбільш глибоке міркування про час можна знайти у блаженного Августина в його безсмертній “Сповіді”. Він вказує нам, що існує два відліки часу: зовнішній і внутрішній. Зовнішній аспект часу – це календарний час, що має певні об'єктивні орієнтири, прийняті як еталони. Цей час тривкий і постійний. Внутрішній аспект часу – час, який переживає і фіксує наша душа. Цей час суб'єктивний, і сприймається людиною як безперервний стиск часу, як скорочення самих календарних періодів. Цю загадку важко розгадати, тому ми входимо в область припущень.

Людина безупинно одержує потік інформації ззовні, що не зникає, а відкладається в її пам'яті. Отже, у нас постійно відбувається обробка зовнішньої інформації. Якщо порівняти психіку з кулею, що обертається навколо осі, то у дитини ця куля менш обтяжена інформацією, рухається швидше, і тому час здається їй більш тривалим. Протягом життя ця куля, наповнюючись інформацією, немов тяжчає, рух уповільнюється, а це суб'єктивно сприймається людиною як скорочення самого часу. Знання – обопільно гострий меч: з одного боку, ми спираємось на знання, з іншого – потік інформації, завантажуючи психіку, віднімає у нас час. Більше того, надмірна інформація стає поверховою, вона перетворюється не в знання, а в шлак, мертвий баласт. Чому аскети йшли в пустелю або замикалися в своїх келіях, як в склепах, беручи з собою найнеобхідніші речі? Щоб відключити себе від зовнішньої інформації або звести її до мінімуму. Думка їх ставала чіткою і проникливою, молитва набувала особливої глибини. Речі завантажують не тільки простір вдома, але і простір душі. Вони скорочують час, який переживає душа, немов пожирають його. А звільняючись від речей, людина почуває, як зростає потенціал її душевної свободи.

Духовне життя повинно включати в себе боротьбу за час. В відношенні зовнішнього часу важливі послідовність і порядок: при хаосі в справах часу на них йде більше. Крім того, людина повинна зменшити свої потреби – тілесні і душевні – і багато турбот відпадуть самі по собі. Що стосується внутрішнього часу – необхідний жорсткий фільтр, регулюючий потік інформації, що надходить. Людина повинна також деякий час проводити в самоті, наодинці зі своєю власною душею. Наші очі, вуха, мова часто стають тріщинами в судині, через котрі випливає вміст, що веде до внутрішнього спустошення. Тому християнська аскеза вимагає контролю над зовнішніми почуттями і великим даром, пойменованим “слово”.

Якщо інформація всіх виглядів – образна, словесна, емоційна – перевищує певний рівень, вона змотує психіку людини, порушує рівновагу між механічною і творчою пам'яттю. Як людина, вживаючи велику кількість їжі, робить своє тіло хворим і кволим – м'язи перероджуються в жир і сало, – так і психічне ожиріння робить пам'ять немовби роздутим черевом душі.

Найбільшим потенціалом енергії володіє людський дух – це око душі. Коли інформація подібна повені, душа відбирає енергію у духу і завдяки цьому немов поглинає дух, як агресор відвойовує у духу його внутрішню область, висмоктує його сили. Дух стає немічним і хворим.

Якщо спробувати визначити нинішній стан нашого духу, то цей стан – стан дрімоти, яка чергується з стислим пробудженням і глибоким сном. А в сні відчуття часу втрачається. Християнський аскетизм – це реанімація духу. Треба відвойовувати простір душі від проекцій і тіней зовнішнього і віддати духу те, що належить йому по праву його царственного народження, тоді людина відчує нову ємність часу, переживе відчуття тих радощів, яких зазнавала в роки дитинства. Аскетизм включає в себе покаяння, молитву, боротьбу з пристрастями і контроль над п'ятьма почуттями. Прп. Симеон Новий Богослов писав: “Хто володіє п'ятьма почуттями, той володіє всім світом”. Ми додамо: тому що він в жорстокій боротьбі покоряє їх Тому, Хто створив світ, – Творцю часу і вічності.