Релігія і філософія

Ідея розвитку людства всупереч Богові - те "нове", про що вчить еволюційна біологія була у головах людей із часів гріхопадіння Адама. Вона згодом увергнула людство в безодню ідолопоклонства, від якої позбавив нас Господь Ісус Христос.

Язичеський світ

З книги Буття відомо, що вже діти Адама мали різні погляди на сенс людського життя. Каїн був набувачем благ земних, батьком "синів людських", які йшли шляхом технічного й соціального прогресу. Каїніти відкинули й забули Бога. Після потопу нащадки Ноя почали будувати Вавілонську вежу. У черговий раз людство, самостверджуючись, показало свою автономність від Творця. А вже за часів Авраама людство впало в ідолопоклонство. У техногенних цивілізаціях (Шумери, Єгипет, Римська імперія) з'явилася така форма язичества як обожнювання стихійних сил суспільного розвитку.

Антична філософія

Згідно зі світоглядом, що заперечив ідею Особистості Бога Творця, весь світовий процес, а зокрема - життя людини, уявляється в такому вигляді.

Вся природа, з цього погляду, є Бог. У ній є різні прояви божественного елемента, але при всіх проявах - це один і той самий елемент. Життя всесвіту є розвиток, еволюція на тих властивостях і законах, що властиві природі. Перебуваючи в залежності тільки від сил природи й будучи її витвором, людина в моральному сенсі не залежить від Бога, вона автономна, тобто робить те, що знаходить для себе кращим і на що вистачає її сил.

Боротьба Православія проти гностичних єресей

Спроби поєднання язичеських філософських систем із Православієм розпочалися ще з I століття. Православна Церква чітко й однозначно виражала своє ставлення до них. Слова чину Торжества Православія: "Тим, хто заперечує буття Боже й стверджує, що світ є самобутній і все у ньому без Промислу Божого, випадково - анафема".

Середньовічна Європа після розколу 1054 р.

Філософське мислення стало все більше поширюватися на сферу богослов'я; цей синтез й одержав назву схоластичної філософії. Під схоластикою в ІX - XІІ ст. розумілася конкретна практика викладання в західних університетах і школах.

Схоластична філософія - це філософія, заснована на тому положенні, що при нашому пізнанні Божественних істин певна роль належить і вірі, і розуму. Середньовічні схоласти, як і грецькі філософи, твердо вірили в силу людського розуму. Крім того, вони з'єднали грецькі уявлення про впорядкованість і правильність природи з біблійним поглядом на Бога як Законодавця.

У католицькому світі в XIII ст. відбуваються події, що призводять до значних змін і у способі мислення, і в богослов'ї, і у філософії. На це вплинули ідеї арабських мислителів, насамперед Аверроеса. Варто зазначити, що арабська філософія потрапила в Європу разом з новою позиційною системою лічби, що використовувалась у торгівлі.

У Європі створилася дуже серйозна ситуація у філософії відповідно до висновків у богослов'ї. Філософи аверроїсти стали на тій думці, що розум вищий, ніж віра. У релігійному пізнанні вони за допомогою своїх раціональних аргументів почали спростовувати докази католицької церкви, зокрема, відкидати індивідуальне безсмертя, створення світу Богом. При цьому аверроїсти грунтувалися на одному з найважливіших античних філософів - Аристотеля.

На захист церковного вчення виступив Фома Аквінський (1225-1274). Він, ґрунтуючись на філософії Аристотеля, запропонував п'ять доказів буття Бога. Всі ці докази носять космологічний характер, тобто доказу від світу до Бога. У католицькій церкві ці п'ять доказів буття Божого фактично канонізовані й вважаються обов'язковими для кожного католика. Але ми повинні ставитися до цих доказів обережно й тверезо, оскільки вже зараз зрозуміло, що аристотелівська фізика в XVІІ столітті відійшла у сферу історії. Якщо ми будемо засновувати свою віру в Бога лише на доказах, то рано або пізно, наука зможе ці докази спростувати.

Серед різноманітних представників Середньовіччя постать Фоми Аквінського займає особливе місце, оскільки його праці відзначаються найбільшою системністю і впливом. Фома Аквінський проголосив синтез християнського богослов'я й філософії Аристотеля. Цей принцип ясно виражає той підхід до науки й релігії, що визначав західну думку аж до XVІІ століття.

Епоха Відродження

У Візантії в XІ столітті відбувалося духовне відродження, відродження чернецтва; відродження, у якому духовний пріоритет затверджувався все з більшою й більшою силою. Адже політично Візантія являла собою майже убогість! Але в цей момент православні візантійці почали розуміти, що головна цінність, головний зміст їх культурної й духовної спадщини полягав у християнстві, у вірі православній.

Епоха Відродження в Європі поміщала в центр світобудови самостійну людину. Це був період кінця XV-XVІ ст. - перехід від Середньовіччя до Нового часу, що характеризувався відродженням культурних цінностей античності (звідси й назва епохи), розквітом мистецтва, утвердженням ідей гуманізму. Причин виникнення цієї епохи є кілька. Крім суто економічних, значний вплив на появу цієї культурно-історичної епохи зробила та специфічна форма християнства, що існувала в Західній Європі. Не випадково саме Італія послугувала центром первісного Відродження. По-перше, суто зовнішній бік католицького життя став чималим поштовхом для виникнення вільнодумства ренесансних філософів. Знаменитий Авіньйонський полон пап, поява різного роду антипап (коли папи сперечалися за владу й ця суперечка відбувалася з порушенням не тільки норм християнської моралі, але й правил дозволеного юриспруденцією) породжували в людях сумнів щодо справедливості моральних підвалин. Більше того, люди почали впадати у вільнодумство й заперечення католицьких і взагалі християнських ідеалів. З іншого боку, і сам католицький світогляд багато в чому сприяв відходу від схоластичної філософії. Саме в католицизмі, як відомо, філософія розвивалася більшою мірою, ніж у Православії. Тому світогляд західної католицької людини був більше розумовим, спрямованим на рішення онтологічних й особливо гносеологічних питань. При такому підході часто траплялося так, що поняття Бога відокремлювалося від людини й Бог ставав не центром світу, не змістом і метою життя, а об'єктом суто теоретичного пізнання, що допускали різного роду сумніви. І такі сумніви не заставили себе чекати; пізніше вони перейшли в огульне заперечення Бога.

Новий час

Бурхливий розвиток таких наук як математика й фізика, почалося із критики філософії Аристотеля (фізики Аристотеля). Філософи Нового часу перенесли цю критику на схоластичне богослов'я католицизму. Вони заявляли, що Біблію не слід розуміти буквально; головне в розумінні Біблії - алегоричне її дослідження. Малося на увазі, що існує дві істини: істина, викладена у Св. Письмі, й істина, викладена в книзі природи. Ці істини не суперечать одна одній. Але, коли людина вивчає природу, вона повинна вивчати саме природу, а не дивитися на Біблію, інакше відбувається підміна методів. І користі від такого дослідження не буде.

Згодом секуляризація знання, як у науці, так і в інших сферах, закінчилася тим, що богословські уявлення вилучалися з дослідження світу, якою б не була їх роль в інших питаннях.

Отже, сама поява еволюціонізму була обумовлена зміною світогляду. Протягом більш ніж тисячоліття, церковно-християнське вчення було мірилом того, що є істинне і що помилкове. З епохи Відродження на передній план виступає суто світська система цінностей, виникає нова, ворожа християнському Одкровенню орієнтація, і відтепер вона визначає розвиток культури й науки в Європі.