Із світової скарбнички

КЛОПІТ З ТИМ N!

Здається мені, що семеро з десяти моїх читачів аж дуже заклопотані якоюсь людиною. Той, у кого ви працюєте, чи той, хто працює у вас, чи той, у кого ви живете, чи той, хто мешкає у вас, ваша свекруха чи теща, ваш син, ваша дружина чи ще хтось “псує вам життя”. Сподіваюся, ви не занадто скаржитеся, але іноді буває. Друг, чи просто знайомий запитає що це діється з вами, і тоді вас нехотячи “прорве”.

Зазвичай співрозмовник зауважить вам - "Чого ж ви мовчите? Чого ви просто не вискажете все ввічі дружині (чоловікові, батькові, доньці, синові, начальнику, квартирній господині)? Не звірі ж вони! Поясніть усе як є – розумно, спокійно, без нервів" А ви на те щось відкажете, а подумки собі – “Ох, знав би він того N!". Ви ж достеменно вже знаєте його (її). Ви вже впевнені, що нема сенсу звертатися до здорового глузду цієї людини. Може ви намагалися поговорити, і у вас опустилися руки, може й не намагалися, розуміючи, що з того не буде толку. Ви наперед знаєте, що N влаштує сварку чи здивовано витріщиться, або ж пообіцяє виправитися, а за добу стане таким, як був.

Напевне, третій варіант — найгірший.

Слово, ви знаєте, що з N каші не звариш. Ви памятаєте, як ваші спроби розбивалися об закамянілу лінь чи необовязковість, чи тупість, чи ревнощі, чи владність, чи образливість. Колись ви гадали, що якщо життя покращиться, N зміниться. Але ілюзії — в минулому. Війна закінчилася, платню підвищили, хворобу вилікували, а N не змінюється. Навіть якщо ви отримаєте мільйон, ваш чоловік не перестане грубити вам, дружина не перестане бурчати, а теща чи свекруха не заспокояться. Зрозуміти це — вже велика річ.

Але мусимо знати: 1) що істинне щастя залежить не від зовнішніх обставин, а серед суього іншого, від якостей наших ближніх і, 2) що ми цих якостей змінити не можемо. Ось тут ми й підійшли до суті. Відчуймо як Господу Богу доводиться нелегко. Адже це сталося і з Ним. Він дав нам чудовий, воістину райський світ, дав нам розум і совість, аби ми знали, що як у цьому світі жити, зробив аби все необхідне для життя (їжа, пиття, відпочинок, робота, сон) тішило нас. А ми усе псуємо. Кожен з Його дарів стає для нас ще одним приводом до злоби, до ненависті, непотрібних розкошів, заздрощів та глупоти.

Ви скажете, що Богові легше, адже ж Він може змінити людей, а ми не можемо. Але насправді різниця є меншою, аніж ми собі гадаємо. Господь наш поставив Собі на меті не змінювати людину насильно. Він може її змінити і змінить, але лише тоді, коли людина піде назустріч. У цьому розумінні Він обмежив Свою владу. Часом ми дивуємося з того, часом навіть шкодуємо. Але Богові видніше. Він не творив світ праведних роботів. Він віддав перевагу світові вільних створінь, з усіма його небезпеками. І чим яскравіше ми уявимо собі цей наш світ, тим краще зрозуміємо ми Божу мудрість. Я казав, що ми бачимо, як Богові нелегко в певному розумінні. Так воно і є. Божий погляд на справу різниться від нашого. По-перше, дивлячись на якийсь будинок, завод чи контору. Він бачить на одну людину більше за нас... І тут якраз і є наступний крок мудрості — зрозуміти, що і з вами нелегко. У вас теж є фатальна якість, об яку розбиваються надії та сподівання ваших ближніх. Ви не відцураєтеся фразою "Ну, звісна річ, у мене є свої недоліки". Треба зрозуміти, що у вас є недолік, який викликає в інших відчай, про який ми говорили.

Майже напевно ви про нього не підозрюєте, як не підозрює нічого той герой з реклами, в якого пахне з рота. А чому, запитаєте, вам просто про це не скажуть? Повірте, вам казали не раз, але ви "не могли вмістити" Може злоба, бурчання чи дивакуватість, на які нарікають інші — це спроба відкрити вам очі? Але навіть якщо ви знаєте недолік, ви знаєте його мало. Ви скажете: "Так, я вчора погарячкував" - а іншим чомусь стало ясно, що ви просто злий. Ви скажете: "Щось я перепив" - а інші вже певні того, що ви взагалі п'яниця. Слово, Божий погляд різниться від нашого тим, що Він бачить усіх, а ми — усіх мінус одного.

Є й інша річ. Бог любить усіх, незважаючи на їхні погані якості. Він терпить їх, не терплячи гріха. Ви скажете "Йому що до того, Він з ними разом не живе!" Ні, живе. Він — з ними у набагато глибшому розумінні, аніж ми, і завжди без хвилини спочинку. Будь-який негідний помисел в нашій душі, будь-який момент гніву, заздрощів, гордощів, нахабства наносить удар Його довготерпеливій любові і завдає Йому болю куди більшого, аніж нам.

І що більше ми уподібнимося Творцеві у цих двох розуміннях — то далебі краще для нас. Ми мусимо любити N і бачити себе, як ми бачимо його (її). Кажуть, шкідливо думати про недоліки. Воно може й так, якби, не думаючи про свої недоліки, ми не почали раптом думати про чужі. А тут, як на біду, ми часто вгрузаємо саме в такі роздуми. А що може бути шкідливішим?

Важко думати чи не думати на замовлення, але я порадив би взагалі забути про чужі недоліки, крім тих випадків, коли йдеться про наших учнів і дітей. Як тільки якась думка прийде про недоліки ближнього - гоніть її мерщій геть, мрозмірковуючи тут же про свої. Адже саме тут, з Божою допомогою, ви можете щось зробити. З усіх нелегких людей в вашій хаті чи на роботі ви можете насправді виправити тільки одну людину. З цього і розпочніть. Навіщо відкладати? Рано чи пізно все одно доведеться, і чим пізніше ми розпічнемо, тим важче.

Вибору немає. Ми знаємо, що Сам Господь не може дати радості нещасному N, доки N заздрісний, озлоблений та зосереджений на собі. І у нас, без сумніву, щось не дозволяє Богові позбавити нас від постійних наших мук. Поки це не відійде, ми не пізнаємо раю, як не відчує аромату людина з нежиттю. І не втому річ, що Бог "запроторить" нас до пекла. В кожному з нас росте і міцніє якась риса, яка сама з кожним днем, із кожною хвилиною стає пеклом, якщо її не виправити. Справа важка. Тож віддаймося Богові — сьогодні. Вже.