Релігія і наука

БІБЛІЙНА АРХЕОЛОГІЯ:
ВИХІД З ЄГИПТУ

Питання археологічного підтвердження історії Виходу безпосередньо пов'язане з датуванням цієї події Священної історії. Проблема полягає в тому, що біблеїсти XIX ст., які намагалися це зробити, виходили з переконання, що Вихід відбувся близ. 1450 р. до Р. Х. під час правління Аменхотепа II (Аман-хатпі). В цьому випадку вони ґрунтувалися на буквальному розумінні 3 Цар. 6,1, де було сказано, що заснування Храму Соломоном (близ. 970 р. до Р. Х.) відбулося на чотириста вісімдесятому році після Виходу. Дослідниками не було прийнято до уваги, що подібна дата, обчислена при Єздрі, виникла внаслідок механічного підсумовування закруглених років діяльності суддів Ізраїлевих і царів Саула, Давида й Соломона. Причому не враховувалося, що багато суддів, або поневолювачів Ізраїлю, чия діяльність тривала згідно з книгою Суддів по сорок, двадцять або вісімдесят років, часто були сучасниками, що мешкали в різних частинах Святої Землі.

Помилкове датування створювало для дослідників XIX ст. нерозв'язні проблеми: адже якщо перебування ізраїльтян в Єгипті тривало 430 років (Вих. 12,40), то часом їх переселення до Єгипту слід вважати 1850 р. до Р.Х. тобто за часів XII династії, коли не було зафіксовано ані великого голоду, ані загальнонародних лих, і коли до влади аж ніяк не міг прийти раб-азіат. Дата Виходу в цьому випадку також викликала серйозні сумніви до цього часу ще не існували міста Піфом (Пер-Ітом) та Раамсес (Пер-ріа-масе-са) (пор. Вих. 1, 11), а також царства Едома та Моава (Числ. 20, 14-21). У такій ситуації були можливі лише напівфантастичні припущення, викладені у проф. А. П. Лопухіна, що вважав Мойсея вихованцем цариці Хатшесуп (Хи-шапсауа), який очолював єгипетське військо в ефіопському поході, що насправді стався пізніше, а фараоном Виходу Тутмоса III (Дхут-маси), який насправді підкорив усю Сирію-Палестину і знищив мітаннійців за Євфратом, затвердивши єгипетське володарювання в Азії. Зараз всі ці заперечення скасовано, оскільки датою Виходу, з огляду на нижченаведені міркування вважається 1250 р. до Р.Х.

По-перше, в цьому випадку, поселення ізраїльтян до Єгипту повинне було відбутися близ. 1680 р. до Р. Х., а це якраз час правління гиксоса Апопі (Апапі) I, тільки тоді і було можливе піднесення Іосифа.

По-друге, згадані Піфом і Раамсес були побудовані Рамсесом II (1290-1224 рр. до Р.Х.), який і був фараоном Виходу.

По-третє, кінець XIV - поч. XIII вв. до Р.Х. був часом об'єднання держав ідумеїв та моавитян, в обхід яких були змушені йти ізраїльтяни (Числ. 20, 14-21).

По-четверте, наявні ґрунтовні археологічні підтвердження завоювання ізраїльтянами Ханаана саме в другій половині XIII ст. до Р. Х.

По-п'яте, аж до згадки на відомій стелі фараона Мернептаха, єгиптяни у підвладній їм Палестині не знають жодного народу з ім'ям Ізраїль.

Враховуючи вищенаведене, датою виходу необхідно вважати 1250 р. до Р. Х., фараоном Виходу – Рамсеса II, а фараоном-пригноблювачем, лютого і кровожерного воїна Сеті I (1305-1290 рр. до Р.Х.). Виходячи з цього, ми можемо навести чимало й інших підтверджень Виходу, адже прямих свідчень втечі ганебних і убогих державних рабів ми навряд чи колись знайдемо. Підтвердження історичності оповідання про Вихід такі.

По-перше, тверда переконаність всіх наступних поколінь ізраїльтян в тому, що їх предки сотні років були "царськими людьми", тобто державними рабами в Єгипті. Виникнення такої помилкової загальнонародної історії не має жодних паралелей в історії, і повинно бути знехтувано, крім того, в ранньоізраїльських поселеннях були знайдені єгипетські скарабеї і будинки часто мають єгипетське, а не властиве ханаанейським поселенням планування.

По-друге, наявність в староєврейській мові доказів перебування в Єгипті: Ніл називається "Йеор", тобто просто "річка"; місяць "адар" – це єгипетський "атайр", єгипетські за походженням назви дополонених мір ваги та об'ємів; по-єгипетськи іменується й кошик Мойсея "теба". Єгипетськими є імена багатьох ізраїльтян, сучасників Мойсея. Навіть його ім'я, що згодом тлумачать як "Мау-ше", "з води", є лише уламком теофорного єгипетського імені – в староєгипетській мові слово "мосе" означає "син", "дитя" (це слово входить складовою частиною в імена фараонів Тутмоса (Дхут-маси), Яхмоса (Ах-маси), Рамсеса (Ріа-масе-са). Цікаво, що серед родоначальників родин племені Асир згадується особа з єгипетським ім'ям Хорнефер і майже немає осіб із типово яхвистськими ізраїльськими іменами. Це, до речі, і є свідоцтвом про ступінь асиміляції різних колін. Крім того, суто єгипетською була система мір і вагів, що існувала в Ізраїлі до полону вавилонського.

По-третє, ненависть до ізраїльтян, нащадків і посібників гиксоських поневолювачів, цілком зрозуміла за часів XVIII династії, що почала своє правління з їх вигнання.

По-четверте, правління Рамсеса II – час грандіозного будівництва у всьому Єгипті й Ефіопії – залишки цих споруд і досі зберігають величезні розміри. Відома широка будівельна діяльність правителя у Фівах, Абідосі, Нубії, де за його наказом був вирубаний в прямовисній скелі величезний печерний храм із гігантськими статуями самого фараона, створеними в тій самій скелі з обох боків від входу в скельне святилище. І зараз славнозвісний Абу-Симбельський храм, розпиляний на частини і відновлений потім над водами великого асуанського водосховища, приголомшує своєю величчю. У той же час відомо, що для їх спорудження залучалися тисячі семітських рабів – хапіру. Тоді ж були побудовані Піфом і Раамсес. Знайдений в 1922 р. обеліск Рамсеса II прямо свідчить про побудову Раамсеса рабами-азіатами, що підтверджує біблійне про те оповідання (Вих. 1,11). Взагалі з староєгипетської історії відомо багато випадків перетворення цілих народів в державних рабів. Цікаво, що у якості додаткової робочої сили використовувалися не будь-які полонені, а майже виключно азіати, як і за часів Середнього царства. Так, Рамсес III в своєму заповіті говорить: "Я скинув машауашів, лівійців, себетів, кикешів, шаїтепів, хесів, бекенів, занурив їх у кров, зробив з них гори трупів ... привів я тих, кого залишив я живим ... Їх дружини й діти – в кількості десятків тисяч, їх худоба числом в сотні тисяч. Поселив я їх вождів у фортецях, названих моїм ім'ям. Приставив я до них начальників загонів і розділів племінних, причому вони перетворені на рабів і затавровані моїм ім'ям, з їх дружинами і дітьми було зроблено те ж саме". Знайдені єгипетські тексти з нормами, встановленими для бригад з вироблення цегли (пор. Вих. 5,8). У одному з таких текстів, що належить до часу Рамсеса II згадуються хапіру, що займалися видобутком каменю для царського палацу в Мемфісі, через що можуть бути ототожненими з ізраїльтянами – нащадками ібрим – західних семітів, що переселилися через Євфрат до Сиро-Палестини.

Про величезну кількість полонених, що переправлялися до Єгипту, свідчить напис Аменхотепа II, знайдена поряд із давнім Мемфісом. З одного лише походу до Сиро-Палестини цар привів понад 100 тис. полонених: 217 царів, 179 братів царів, 3600 апіру (хапіру), 15200 шас (палестинських кочівників), 36300 хурі (сирійців), 15070 нухашше (мешканців Нухашше) і 30652 членів їх сімей – всього 101218 осіб. Аменхотеп II із іншого свого походу до Сиро-Палестини привів лише 2015 полонених. У другу половину Нового царства, а можливо, й раніше, полонених таврували, як худобу, розжареною печаткою з царським ім'ям. Значна частина полонених надходила в храми, переважно Амона, головного бога, покровителя і захисника єгипетської держави і єгипетського війська. Привід полонених для заповнення ними його служб – спільне місце в тодішніх надписах. Очевидно, за короткий проміжок часу після свого першого походу до Сирії-Палестини Тутмос III пожертвував Амону 1588 сиро-палестинських полонених і ще певну кількість ефіопів. Другий цар XX династії Рамсес III віддав Амону 2607 сиро-палестинських та ефіопських полонених, а храму Птаха – 205. У середині XVIII династії (час Виходу) полонених було багато також і в ткацьких майстернях Амона, де ткали різні види рядна – від щільного до якнайтоншого. Підневільним ткачам видавали на рік вперед мастило й одяг, що припускає наявність у кожного з них житла або, принаймні, відокремленого приміщення. До рабів у точному сенсі цього слова можна зарахувати і тих полонених, котрі при XVIII династії використовувалися в храмі Амона для виготовлення цеглини-сирцю і на будівництві.

На зображенні часів Тутмоса III показано, як полонені виготовляють цеглину і кладуть стіни в службах храму Амона під охороною наглядачів, озброєних палицями. Речовим доказом жорстокого поводження з полоненою робочою силою може служити знахідка, зроблена біля розкішного поминального храму фараона-жінки Хатшепсут, важкий батіг, надписаний ім'ям корабельника будівничого цього храму тимчасового виконавця Сененмута. Від постійного використання він унизу порепався і почорнів. Колись це був батіг з двома широкими ремінними хвостами. Їм, мабуть, корабельник підганяв підлеглих, коли ті тягнули до храму привезений ними камінь (як такими батогами підганяли веслярів на судах, показано на зображеннях того часу). Чого були варті мирні походи в каменоломні, можна судити з того, що за один такий похід (у Ваді-хамамат) при третьому представнику XX династії Рамсесі IV із 8000 з гаком учасників померло 900.

Розкопки 1979 року Манфреда Байтака в Піфомі (суч. Тель ель-Машкута) і Раамсесі (суч. Тель-ед-даба) дали нові підтвердження істинності біблійної оповіді. Ці поселення були одними з небагатьох ділянок Дельти, заселених під час Середнього Царства вихідцями з Палестини. Більше того, Раамсес знаходився на місці Аваріса, гиксоської столиці, зруйнованої в 1540 р. до Р. Х. і був заселений семітами від його спорудження Рамсесом II.

По-п'яте, особливість біблійної оповіді про Вихід, що співвідносить всі його події з місцем проживання ізраїльтян в дельті Нілу пояснюється тим, що, наслідуючи традиції попередників, Рамсес II обрав місцем свого постійного перебування Нижній Єгипет; на сході Дельти він зводить розкішну царську резиденцію, місто, що носило ім'я Пер-Рамсес ("Дім Рамсеса").

Далі буде