Блаженнішого Володимира Митрополита Київського і всієї України
|
Репортаж
"ДИВНА ДІЛА ТВОЯ, ГОСПОДИ" А починалося усе, як завжи - з благословення Божого, з тихої та відданої молитви. І доки постане міцна православна громада на честь Різдва Христового, не одна Божественна Літургія, не один водосвятний молебен буде відслужений у приміщенні Житлового комунального управління 1402. Настоятель, протоієрей Василій Біляк після свого служіння на парафії княгині Ольги (Харківський масив) прийняв місце нового пастирського послуху.
"Блаженні раби ті, котрих застане Господь у діланні"(Лк.12.37) Тоді вже починалося знайомство із сотнями нових доль. Кияни які із страхом, які з недовірою чи байдужістю проходили повз храм-немовля. Але навіть серед таких траплялися ті, котрі самі з сім'ями своїми приходили у парафію. Багато довелось обходити домівок та установ не лише по Березняках. Одна лишень справа із закріпленням земельної ділянки за громадою вирішувалась півтора року. Але Господь сил Сам воздвигає святиню, якщо чада Його смиренно, крок за кроком несуть послух во славу Божу (Пс. 126.1). Свідченням цьому - численні чудеса, що їх явив Пастиреначальник наш вибраним своїм. З номеру в номер "ВіК" спробує розповісти бодай частину тих одкровень, які дивовижно на очах ставали живою історією парафії Рождества. Цілком зрозуміло, що найбільші чудеса ставалися у серцях людей, котрі працювали на закладинах майбутнього храму...
Несподівана веселка, що у чистому небозводі над Тельбиним, коли Предстоятель наші Блаженніший Володимир у співслужінні сонму духовенства і мирян посвячував камінь майбутньої святині (див. "Православна газета" №4 1998р.)... Ця веселка, яку зрідка спостерігали парафіяни, молячись під відкритим небом - райдужний "міст примирення" між небом і землею. Він раз у раз дотепер осяює небозводи родин, незбагненним миром і любов'ю мандруючи з сім`ї у сім'ю, від серця до серця.
Ще восени 98-го на західному березі озера Тельбин лише православний хрест освячував місце майбутнього храму. Ближче до листопада перехожі скептично позирали на яму під фундамент храму. Уже на Різдво вимальовувалися обриси майбутньої будівлі і - о диво! - ніхто й не сподівався цього - на Великодній Літургії парафіяни причащались Святих Таїнств у нижньому храмі.. Цілісіньку ніч разом із настоятелем, - розповідають парафіяни, -ми доводили до ладу нижній храм. Вранці вже молилися на Літургії і Великодню ніч дякували Всевишньому за таку радість!..
Парафіяни Євгеній Іванович та Інна Леонідівна з настоятелем
"Тернопільчани наші працювали безвідказно", - розповів отець-настоятель. На поставленні купола і хреста на свято апостола Андрія Первозванного раби Божі Андрій, Степан і Євген - будівничі святого храму.Протоієрей Василій, ігумен Гавриїл та протоієрей Іоанн служать водосвятний молебенДо різдвяних привітань сьогодні радо долучаємо й такі щирі побажання, як слова Ірини Іванівни: "щоб діти наші приходили до церкви разом із батьками. Більшої радості, мабуть, і на світі немає". Священне відчуття передання віри та багатих традицій від батька до сина охоплює людину не лише у храмі. Часто-густо у копіткому повсякденні необхідно буває відчути, що є кому продовжити розпочату справу. Подібні побажання у чудесну пору Різдва і в Олександра Михайловича: "А чого ж бажати? Оце храм закінчити один і одразу розпочинати поруч будівництво собору... Адже люди несуть до церкви молитву, а в неділю тут стільки народу, що вже на вулиці багатьом доводиться стояти. Потрібен ще один храм". Одній із "ветеранок" громади, Інні Леонідівні, випала честь ще разом із настоятелем їздити і вибирати місце під храм. Її привітання огортає усіх нас:
|
|