Релігія і наука

БІБЛІЙНА АРХЕОЛОГІЯ:
РОЗДІЛЕНІ ЦАРСТВА. ПІВНІЧНЕ ЦАРСТВО

Продовження, початок див. ВіК №2(48)2010; №1(49)2011, №2 (50) 2011 рік.

Єрусалим уцілів багато в чому завдяки системі водопостачання, яку удосконалив Єзекія (мал. 8). Джерело Гіхон (нині Фонтан Діви) було за міською стіною. Ясна річ, що ворог міг швидко зломити опір городян, перекривши доступ до джерела. Ще в часи хананеїв з міста до джерела провели не дуже зручну (де-не-де майже вертикальну) шахту, але навряд чи її можна було використовувати в умовах облоги.

Робітники Єзекії пробили горизонтальний тунель, по якому вода текла у підземний резервуар за 500 м від джерела на протилежному схилі пагорба. Тунель ніде не виходив на поверхню, і повітря проникало в нього через спеціально пробиті вентиляційні колодязі. Висота стелі по всій довжині підземного ходу перевищувала людський зріст. Тунель дуже звивистий, можливо, таким чином давні будівельники оминали царські гробниці, які тут містилися.

Наскельний напис свідчить: “Будівництво тунелю завершилося. Ось її історія: муляри ще махали своїми кирками із протилежних боків і коли вони були на відстані 5 ліктів, то вже почули одне одного. Нарешті вони зустрілися, ударяючи киркою об кирку й одразу ж потекла вода із джерела в купіль”.

Якби не ця випадковість, вони могли б взагалі не зустрітися. З часом стеля резервуара обвалилася. У новозавітну епоху резервуар, що залишився без даху, обнесли аркадою й зробили з нього басейн, відомий як Силоамська купіль.

Для біблійної археології важливий такий момент: син Сінаххериба, Ассархаддон, призначений намісником Вавилонії, уже став відбудовувати місто, коли 681 року Сінаххериба убили, згідно з Біблією, його сини Адрамелех і Шарецер під час молитви в будинку свого бога Ніцроха. Як свідчать дані клинопису, вбивцею і справді був син, очевидно старший, Арад-Беліт, ображений за те, що перевагу віддали його братові Асархаддону. Убивці царя втекли у Ванське царство, де їх підтримали, і вони з військом прийшли у Мелітену. Тут їх розбив третій син Сінаххериба Асархаддон (Ашшур-аха-іддін, 681-668). Це повністю підтверджує біблійне оповідання, щодо істинності якого раніше було багато сумнівів (див. IVЦар. XIX, 36,37). Серед інших відомостей про Асархаддона цікавим є таке його повідомлення: “Я повелів 22 царям західних земель приготувати для мене будівельний матеріал для мого палацу”. Серед перерахованих васалів зустрічається ім'я царя іудейського, тож справедливо буде припустити що після походу Сінаххериба Єзекія вже не намагався відновити самостійність, задовольняючись роллю підданого ассирійського царя. Про походи ж Асархаддона проти непокірливих свідчить стела (мал.9), де він зображений як такий, що тримає переможених сидонського царя Авдімілкута (стоїть), і фараона Тахарку за мотузки, просунуті через губи.

Через якийсь час новий єгипетський фараон Апрій (Хофра) спробував встановити свою владу у Фінікії й захопив Газу, Тір і Сидон, а також умовив Седекію підняти повстання проти вавилонян. Навуходоносор рішучими діями відтіснив єгипетське військо назад до колишнього кордону й 587 р. до Р.Х. після тривалої облоги захопив Єрусалим. Тисячі жителів Єрусалима (головним чином знать і ремісники) потрапили у полон у Вавилонію, а країна стала рядовою провінцією.

Про Годолію, правителя Іудеї, якого поставив Навуходоносор (Ієр. XXXIX, 7-16; IVЦар. XXV, 22-26), свідчить знайдена у Лахіші печатка з написом: “Власність Годолії, поставленого над Іудеєю” (мал. 10). 1932 року у руїнах Массіфи, де правив Годолія (Ієр. XL,7) В. Ф. Бейд знайшов агатову печатку: “Належить Ієзанії, слузі царя” (Ієзанія – воєначальник Годолії (Ієр. XL,8; IVЦар. XXV, 23)). Про Годолію свідчать і такі слова хроніки Навуходоносора II: “У сьомому році в місяці кислиммі цар Аккада скликав своє військо, вирушив у країну Хатті й взяв в облогу місто Іудеї й на другий день місяця Аддару захопив місто й взяв у полон царя. Він призначив туди царя, який був йому до серця, одержав важку подать і послав її у Вавилон”. (597 р. до Р.Х.)

Про останній період існування Іудеї свідчать розкопки Єрусалима, що їх проводив Йїгаелем Шило – він розкопав залишки декількох будинків, що стояли на терасах або коло їхнього підніжжя. Було знайдено багато предметів побуту і красивих керамічних виробів. В одному домі Й. Шило знайшов понад 50 булл – вислих печаток, з більш ніж 80 єврейськими іменами. Ці глиняні булли збереглися, бо пройшли процедуру випалу, коли вавилоняни спалювали Єрусалим. Для біблійної археології вони коштовні тим, що господарем однієї з них був “Гемарія бен-Шафан”, який згадується в книзі пророка Ієремії: на п'ятому році правління Іоакима (тобто в 604 р. до Р.Х.), коли Ієремія передбачив руйнування Єрусалима, а Іоаким спалив сувій його пророцтв (Ієр. XXXVI, 20-26), “Гемарія син Сафанов, переписувач” серед інших прохав царя не спалювати цей сувій (Ієр. XXXVI, 10-12; 25). Самі сувої, очевидно, були папірусними: саме цей матеріал найчастіше застосовувався в Сирійсько-Палестинському регіоні для письма, одначе через кліматичні умови в Сирійсько-Палестинському регіоні (на відміну від єгипетського) тексти на папірусі не збереглися, а в дополонений час іудеї, що були в зоні єгипетського впливу, не користувалися пергаментом для письма. Цим, до речі, пояснюється і те, чому пророк Ієремія наказує Серайї кинути сувій своїх пророцтв у Євфрат, прив'язавши до нього камінь (Ієр. LI, 63), бо ж шкіряний сувій потонув би без усякого вантажу, так і те, чому сувій, що його бачив пророк Ісайя (Іс. II,10) був списаний із двох сторін – так часто робили саме з папірусами. У силу цих обставин написи дополоненого часу збереглися лише на більш довговічних матеріалах: глині, камені й навіть сріблі. В 1979 р. при розкопках Кетеф Гінном у Єрусалимі знайшли два невеликі срібні сувої VII-VI ст. до Р.Х., що містили текст священицького благословення (Числ. VI, 24-26), написаного фінікійським (палеоєврейським) письмом, що, зокрема, підтверджує ранню фіксацію Закону, а отже поширеність в Іудеї дополоненого часу фіксованого Святого Письма.

У ході розкопок, але цього разу Фінікії, було підтверджено ще одне місце в книзі пророка Ієремії, що викликало раніше заперечення. Він говорить про “царів Тіра і Сидона” (Ієр. XXV, 20; XXVII, 3), однак Сидон зруйнували філістимляни. Зараз відомо, що Сидон на той час був відновлений, більше того, вислів “цар Сидонян” був спільним для правителів усієї Фінікії, якими із часів Хірама I були правителі Тіра. Його цар виступав у першу чергу як “цар сидонян” (так він іменується в аналах ассирійських царів і в присвятному написі царського намісника), але столицею його був Тір. Відомо, що ім'я пророка священика Пасхора, що згадується в книзі Ієремії, було знайдено й на черепках храму в Араді.

Крім цього неканонічного святилища й безлічі “висот” в Іудеї й у Єрусалимі наприкінці дополоненого періоду стали з'являтися й справжні язичеські капища – як про це і свідчить Святе Письмо (IVЦар. XXI, 2-7). Так, при розкопках Е. Штерна в Єрусалимі (1993 р.) було досліджено святилище Тель Дор (VIII-VI ст. до Р.Х.). Знайдене в ньому зображення фінікійського корабля свідчить про язичеський, ханаанейський характер культу, що відбувався в ньому. Про язичеські симпатії царя Озії, який бажав сам приносити жертви в храмі Соломона (2 Пар. XXVI, 16-20), свідчать розкопки його заміського палацу, де він жив після того, як захворів проказою: у дворі цієї масивної споруди було знайдено багато зображень Астарти. Такі ж зображення, а також зооморфні статуетки й антропоморфні посудини, характерні для ханаанейських культів, знайшли при розкопках міста Давида, які провів Й. Шило саме у тих пластах, що належать VII ст. до Р.Х. – це час розділених царств.

Свідчення Святого Письма про те, що в часи царів іудейських був обожнений мідний змій, зроблений Мойсеєм (IVЦар. XVIII, 4), підтверджується тим, що на жертовнику одного з неканонічних святилищ того часу був також зображений змій. Знайшло також археологічне пояснення й свідчення про “коней, яких ставили царі Іудейські сонцю перед входом у дім Господній” (IVЦар. XXIII, 11): саме такі зображення коней із сонячним диском на чолі були знайдені в сирійських храмах бога Сонця. Прикметно, що встановлювалися вони, як правило, на такому піднесеному місці, щоб на них падали перші промені сонця: для Єрусалима це була Храмова гора. Оскільки вхід у старозавітний храм був зі сходу, тож спершу світло сонця, що сходило, падало на поріг притвору, і далі йшло у Святая святих. За нечестивих же царів зі світанку освітлювалися лише поставлені коло входу коні. Тому язичницькі царі Іудейські саме тут поставили зображення коней, присвячених сонцю. Ці зображення згодом спалив цар Іосій (IVЦар. XXIII,11). На думку деяких дослідників, реформи царя Іосії були пов'язані з ослабленням Ассирії, а також сподіванням на відновлення колишніх порядків, що існували в державі Давида й Соломона.

Розкопки Єрусалима дали дуже цікаве археологічне підтвердження знищення язичеських культів царем Іосією (IVЦар. ХХII, 1-20). У нижній частині східного схилу, уже за лінією міських стін, була знайдена невелика печера середини VIII ст. до Р.Х. Вона була обгороджена масивною стіною й мала багато посудин. Вище розмістилося невелике приміщення із двома вертикальними каменями – культовими символами. Цей комплекс із упевненістю можна інтерпретувати як святилище, що не прийняло реформи Іосії: печера була сховищем приношень, мале приміщення – вівтарем. До складу святилища слід включити й ще одну – помітно більшу – печеру, розташовану на 10 м південніше й відзначену ще більш значним скупченням знахідок – посудин, курильниць, статуеток, як антропоморфних (насамперед фігурок богині-матері), так і зооморфних (коней з дисками на чолі – “сонячних коней”).

Примітно що поруч долина синів Єнномових – місце осередку язичеських капищ жителів Єрусалима цього періоду (Ієр.VII, 28-34).

Про глибину проникнення в народну свідомість язичеських уявлень можуть свідчити знахідки в гірській фортеці в Кунтиллет Аджруд (східна частина Синайського півострова). Тут знайдено безліч графіті й вотивних зображень культового характеру, включаючи пофарбовану кам'яну посудину із двома фігурами єгипетського божества Біса, напівоголеної жінки на троні, а також єврейським написом культового значення: “Самарійський Ягу і його Ашера”. Тобто релігійна свідомість людини того часу вважала цілком нормальним приписувати Богові Ізраїлеву дружину – Астарту.

Про духовне життя того часу свідчать і інші знахідки: на багатьох пагорбах збереглися рогаті жертовники, а в Араді стояв навіть особливий храм, подібний Єрусалимському, із двором, Святим і Святая святих. Усередині Святого – жертовник розміром 5 ліктів на 5 ліктів. Святая Святих – приміщення менше 2 кв. м, з високою підлогою, ведуть до неї сходинки, на яких стояли дві посудини для кадіння, кожна висотою близько 0,5 м. Усередині Святая Святих стояли два маленькі жертовники – із залишками спаленої речовини, у якій був тваринний жир. Жертовник розміщувався й у центрі прямокутного внутрішнього двору. На черепках, знайдених у задній кімнаті храму, написані імена. Серед них виявилися два імені, відомі зі Старого Завіту: це імена жрецьких родів Меремофа і Пасхора. Черепки, очевидно, використовувалися як жереб для визначення черговості тих, хто проводить службу.

Крім служіння Богу Ізраїлеву не в храмі Соломоновому, а на висотах (див. 3Цар. III,3), у побуті з'явилося й справжнє язичество: у будинках того часу знаходять зображення Астарти й інших жіночих богинь, наприклад глиняні плакетки з Тель Бейт-Мірсім. Крім того, у місті Соломона дуже багато рогатих вівтарів, підставок для курильниць, жаровень і чаш, знайдених на місці малих святилищ, що підтверджує справедливість пророків, які викривали жителів Єрусалима за те, що жертовників у них стільки ж, скільки й вулиць.