Релігія і наука

БІБЛІЙНА АРХЕОЛОГІЯ:
РОЗДІЛЕНІ ЦАРСТВА. ПІВНІЧНЕ ЦАРСТВО

Продовження, початок див. ВіК №2(48)2010; №1(49)2011.

Реконструкція палацу – на мал. 13.

У написі, що його знайшли археологи, Саргон повідомляє: "У перший рік мого царювання я взяв в облогу і підкорив Самарію й повів як військову здобич двадцять сім тисяч двісті дев'яносто жителів ... місто я відбудував і зробив його набагато кращим, ніж колись. Заселили його людьми з підкорених мною країн. Поставив на ними губернатора й зобов'язав платити таку ж данину, яку платять усі інші піддані Ассирії".

Це повідомлення важливе й тим, що воно підтвердило слова пророка Ісаї про час узяття Самарії, що вважалися до цієї знахідки помилковими: "У рік, коли Тартан прийшов до Азота, був посланий від Саргона, царя Ассірійського, і воював проти Азота" (Іс. XX, 1). Цей же напис повідомляє й причини походу Тартана (тобто ассірійського воєначальника – туртанну, див. мал. 14 зображений ліворуч, праворуч – Саргон II). "Азарія, цар Азота, поклав у серці своєму не платити більше данини. У гніві моєму я пішов на Азот з моїми охоронцями. Я переміг Азот і Геф. Я викрав їхні коштовності і підкорив їхній народ. Їхню землю я заселив народами зі Сходу. Я брав данину з філистимлян, Іуди, Едома й Моава".

Про ступінь руйнування Самарії свідчать розкопки: документується навіть вибірка каменів фундаментів фортифікації і будівель царського кварталу, які, мабуть, рівнялися із землею. Лише навколо вершини зберігалися казематні стіни, що пов'язано з перетворенням міста в один із центрів підлеглої Ассирії області. Масивні будівлі, що містилися за ними, були цілком зруйновані. Пізніші споруди, що виникли на їхньому місці, будували вже за зовсім іншими планами. У шарах, що перекривали руїни, з'являються нові форми, які не мають коріння у Палестині і належать ассірійському стилю, представленому в Німруді. Така ж зміна й у плануванні, і в архітектурному стилі, і в кераміці фіксується й у Мегіддо, і в Тель-ель-фарі, та в деяких інших містах. Цей факт красномовно підтверджує розповідь Святого Письма про заселення Самарії представниками різних народів, переселених сюди за велінням царя Ассирії (4 Цар. ХVII, 24-41). Уся територія колишнього північного царства була розділена на декілька територіальних одиниць, які безпосередньо підпорядковувалися Ассирії зі своїми головними містами, у тому числі з Мегіддо та Самарією.
 

Частина друга

Царство Іудейське, що було спадкоємцем духовної релігійної традиції держави Давида й Соломона, у державному плані представляло собою величину значно меншу, ніж царство Ізраїльське. Невелике за територією й населенням, воно було сильне своєю внутрішньою єдністю, обумовленою не тільки наступністю влади нащадків Давида, але й тим, що тільки коліно Іудино, як свідчать археологічні розкопки, виконало у свій час веління про вигнання й знищення всього язичеського населення. Це обумовило й прихильність вірі батьків і куди більш примітивний характер Іудеї як державного утворення. Іншою в Іудеї була й ступінь майнового й соціального розшарування: у містах Ізраїльського царства, так само як у містах Фінікії серед численних житлових будинків, які складалися з одного приміщення й внутрішнього дворика, де-не-де були двоповерхові будинки з 4-10 приміщеннями навколо двору, у містах же царства Іудейського переважали невеликі однотипні будинки.

Одне з перших подій в історії Іудеї – навала фараона Сусакіма (Шешонка) (3 Цар. XIV, 25-26), представленого на мал. 1 у короні Нижнього Єгипту, праворуч, короні Верхнього Єгипту – фараон Тахарка. Шешонк I (тронне ім'я Хеджхеперра) (950-929 до Р.Х.), засновник XXII лівійської династії.

У Карнакському храмі Амона зберігся список розгромлених у ході цих подій палестинських міст. На мал. 2 представлені назви чотирьох з них – Рехова, Сунема, Беф-Сану і Таанаха. Примітно, що Шешонк, у погоні за довжиною списку, включив у нього всі незначні місцевості, які ніде більше не зустрічається; у ці ж видах він з подвійних найменувань (напр. Хакель-Абрам – Поле Авраама) робив два різних імені.

Далі, ототожнені імена, напр. Раббат, Тааннах (Фаанех), Сунемо, Бейт-Шан (Вефсан), Рехоб, Хафараім, Маханаім, Гаваон, Бейт-Хорон (Вефорон), Айалон, Мегіддо, Адама вказують, що похід був спрямований не тільки проти Іудеї, але й захопив територію царства Ієровоама – це підтверджується також знахідкою на території Північного царства, у Мегіддо, уламка стели з іменем Шешонка – мал. 3.

Список починався з півночі й закінчувався філистимськими містами Екроном і Рафією. Чому Шешонк не помилував Ієровоама – невідомо.

Можливо, той не виконав своїх зобов'язань, став поводитися самостійно і не платив данини: в одному карнакському надписі Шешонк вручає Амону данину Сирії й Нубії. Таким чином, начебто знову настали часи Тутмосов і Рамсеса II. Останній усе ще продовжував слугувати зразком. Шешонк навмисно помістив свій переможний пам'ятник поруч із його рельєфами й над зображенням Амона написав довгий напис. Передбачувані маршрути походу Шешонка представлені на мал. 4.

Онук Ровоама, потерпілого від навали Шешонка, вживав серйозних заходів для зміцнення своєї держави: він уклав союз із Венедадом Сірійським проти Ізраїлю (3 Цар. XV, 18-20). Як відомо, наслідком цього союзу була поразка Вааси, царя ізраїльського й побудова Асой прикордонних фортець – Гіви Веніамінової і Міцпи (Массіфи) (3 Цар. XV, 22). Останню в 1927-1935 роках розкопав у Тель эн-насбе американець В. Бейд – знахідки свідчили про те, що побудова фортеці дійсно відбулася до IX ст. до Р.Х., її реконструкція – на мал. 5.

Близько 735 р. до Р.Х., коли Іудейському царству загрожували Сирія та Ізраїль, цар Ахаз уклав договір з Тіглатпаласаром III (див. Іс.VII,2; 4 Цар. XVI), який обіцяв захищати Іудею за умови, що та не стане зав'язувати стосунки з ворогами Ассирії й платитиме щорічну данину. Як і слід було сподіватися, Дамаск і Самарія впали. Ассирійці захопили й декілька філистимських міст (див. Іс. XX).

Після падіння Самарії Іудейське царство проіснувало ще 140 років, причому більшість цього часу воно було залежним від Ассирії. Але ассирійці в цілому не втручалися у внутрішні справи держави, задовольняючись даниною, про яку Тіглатпаласар III говорить так: "Данину від Ахаза Іудеянина я одержав: золото, срібло, олово, залізо й тканини. Дамаск я зруйнував, Рецина підкорив. Його начальників я посадив на кіл. Я викорінив його сади й не залишив жодного дерева" (див. 4 Цар. XVI; Іс. VII).

Однак після загибелі в бої ассирійського царя Саргона II (705 р. до Р.Х.) цар Єзекія, син Ахаза, вирішив, що настав час звільнити Іудею з під влади Ассирії. Він захопив у полон царя міста Екрона, союзника ассирійців, і прийняв послів від Апла-Ід-Діна (Меродах Валадана), вавилонського царя й вождя антиассирійської коаліції. Синаххериб (Сеннахирим) ("Син (Бог місяця) замінив мені (померлих) братів"), новий цар Ассирії, представлений на мал. 6, розгромивши вавилонян та інших заколотників, повернув на захід. Він спустошив Іудею й намагався примусити Єзекію до капітуляції. Маршрут цього походу на мал. 7.

Продовження в наступному номері