За благословенням Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України

Інтернет-версія газети
"Віра і культура"

Архів  
Рубрики
Віра і культура

  газета для всіх тих,
хто любить Православіє

№ 35

№ 36

№ 37


 
Релігія і наука Релігія і наука

БІБЛІЙНА АРХЕОЛОГІЯ:
ПЕРІОД ПАТРІАРХІВ

(Продовженя, поч. див. у №2 (36) 2007 р.)

Період Патріархів найменше зафіксований у небіблійних джерелах, проте існують археологічні підтвердження можливості подій патріархальної епохи саме на початку другого тисячоріччя до Р.Х.

Так, раніше вважали легендарним повідомлення Бут. 14, 5-7, про війну із царями Ханаана – хоча б з тієї причини, що зазначені місцевості перебували далеко на схід від Йордану, та були віддаленими від усіх шляхів. 1929 р. В. Ф. Олбрайт на східному кордоні Галаада й Моава з Харраном знайшов ряд пагорбів: дослідження показали, що близько 2000 років до Р.Х. місцевість була густо заселена, й саме тут проходив шлях у Межиріччя. Крім того, сама можливість подібного походу коаліції "царів" Межиріччя у Ханаан підтверджується тим фактом, що за часів Авраама все Межиріччя представляло конгломерат семітських і каситських "царств", данниками яких і були князьки Ханаану (порівн.: Бут.14,1-10).

1924 року той самий В. Ф. Олбрайт та М. Г. Кейт знайшли археологічне підтвердження оповіданню про землі Содому й Гоморри, що "колись перед тим, як винищив Господь Содом і Гоморру... зрошувалася водою, як сад Господній, як земля Єгипетська" (Бут. 13,10). Вищезгаданими археологами були знайдені залишки п'яти оазисів, створених струмками прісної води. Неподалеку від них, на рівні 150 м вище Мертвого моря лежать залишки великої укріпленої споруди зі слідами здійснення язичницьких культів. Початок поселення – близько 2500 р. до Р. Х., а близько 1800 р. до Р.Х. – різке скорочення поселення.

В.Ф. Олбрайт також спростував сумніви щодо існування в часи Патріархів згадуваних у книзі Буття міст Сихема, Вефіля, Айя, Герара й Дофана: у цих містах знайдені безперервні культурні прошарки приблизно від XXI ст. до Р.Х. – і пізніше.

Подорож Авраама із родиною у Єгипет (Бут. 12, 10-20) була у ті часи справою цілком звичайною: це підтверджується зображенням часів XII династії (час Авраама), на ньому саме й представлені кочові семіти, що переселяються на голодні роки в Єгипет. На цьому зображенні група людей з підкреслено семітськими рисами рухається разом з ослами, навантаженими, серед іншого, дохами для плавильних горнів (див. мал. 1).

Важливість подібного зображення для біблійної археології полягає у тому, що В. Ф Олбрайт ідентифікував розглянутий період (XX - XIX ст. до Р. Х.) як час Патріархів, а його події (рух західносемітських племен уздовж "родючого півмісяця" і створення поселень у Негеві) – як підставу для відповідної традиції Книги Буття. Переселення Авраама – аморреянина (Бут. 14, 13) В.Ф Олбрайт розглядав як епізод вторгнення в Палестину напівкочових груп західносемітських скотарів із Сирії, відомих за месопотамськими документами як аммуру – тобто "західники" і названих сучасними вченими аморреями.

Печера Махпела (тобто подвійна), де були поховані Авраам і Сара, знаходиться у Хевроні: Веніамін Тудельський, що бачив її в 1163 р., повідомляв, що тоді ще зберігалися на ній написи часів Другого Храму.

Різні соціальні і юридичні звичаї, що зустрічаються в патріархальних оповіданнях, можуть бути зіставлені із широким колом соціально-юридичних звичаїв, що зустрічаються як у другому, так й у першому тисячоріччі, показуючи, що ці оповідання вірогідно відбивають давні традиції Близького Сходу II тис. до Р.Х. Практика всиновлення домоправителем – спадкоємця (Єлієзер – (Бут. 15,2-3) відбита в документах з Нузи. У них згадується й про практику вибору безплідною дружиною чоловіку наложниці, яка повинна була народити спадкоємця (порівн.: Бут. 16, 3). Ось як це було зафіксовано в шлюбному договорі родини Тегаптилі (XVI ст. до Р.Х.): "Якщо у дружини будуть діти, чоловік не має права брати другу дружину. Якщо ж у неї дітей не буде, вона сама нехай обере чоловіку рабиню, а дітей, народжених від цього шлюбу, виховає, як своїх власних".

Присвоєння Рахіллю терафимів свого батька (Бут. 31,19), пояснюється іншою традицією того часу: зять, що володів терафимом тестя, користувався однаковим правом з його синами на спадщину: таким чином претензії до Якова Лавана, а тим більше його синів, ставали необґрунтованими.

Історія рівноправного становища синів Якова, як народжених від дружин, так і від наложниць, так само знаходить своє пояснення в Законах Хаммурапі, де зазначено: "Якщо чоловіку його дружина народила синів і його рабиня народила йому синів і батько при житті своєму сказав синам, яких йому народила рабиня: "Мої сини", і він їх зарахував до синів дружини, то після того, як він помре, сини дружини, й сини рабині повинні порівну розділити майно у будинку їхнього батька".

Підтвердження історії про патріарха Йосифа даними єгиптології почалося з часу зародження цієї науки.

Основною думкою дослідників XIX ст., таких як проф. Д.І. Введенський, проф. В. Шпигельберг, було те, що вся історія про Йосифа носить яскраво виражений єгипетський характер, історично достовірна й містить відомості про епоху, про яку наступним поколінням було відомо так мало, що вони не могли бути її укладачами. Акцентування цієї думки було викликано відомими у XIX ст. так званими міфологічними гіпотезами. Відповідно до думки Вінклера, історія Йосифа – епічний твір епохи Суддів, у якому патріарх Яків – втілення місячного бога, а патріарх Йосиф – сонячного. Відповідно до ж гіпотези Фельтера – патріарх Яків – насправді бог Хеб, а Йосиф – Осіріс. Відповідно тлумачилися й інші персонажі цього твору.

Особливо важливим аргументом на користь історичності оповідання про патріарха Йосифа є те, що всі події відбувалися під час так званого гіксоського панування в Єгипті, коли тільки лише й було можливим подібне піднесення прибульця-азіата.

Незважаючи на те, що єгиптяни давно перебували в тісних стосунках з жителями Азії, ставилися вони до них і з презирством і з побоюванням – оскільки знали їхні звички. Гераклеопольський цар у повчанні своєму синові Мерікару (XXII ст. до Р.Х.) говорить наступне: "Дивися, убитий прикордонний стовп для азіатів... Там знаходяться поселення, сповнені вони кращими людьми з усієї землі до меж її, щоб відбивати азіатів". "Підлий азіат, погане місце, у якому він живе – бідно воно водою, важкодоступні через безліч дерев, шляхи важкі через гори". "Охороняй Дельту. Наповнена сторона її водою аж до солоних озер. Дивися, там центр кочівників". Підозріле відношення до азіатів виявилося небезпідставним: вони все-таки захопили Єгипет. Про цю трагічну сторінку у своїй історії єгиптяни особливо не розповідали: до XIX ст. про гіксосів знали лише за цитованим Йосифом Флавієм єгипетському жерцю Манефону (кін. IV – поч. III ст. до Р.Х.). Причому відомості ці були напівфантастичними: за Манефоном, це прокажені, вигнані з Єгипту, що заснували згодом Єрусалим. Однак етимологія імені "гіксоси", що наводиться Манефоном близька до істини: він їх називає царями-пастухами, і дійсно на скарабеях вони йменуються "хека хасут" – "царі іноземних країн". Таке найменування є ще в "Розповіді про Синухете". На згаданому зображенні з Бені-Хасана ватажок азіатів у супровідному написі названий "хека хасут". Судячи з контексту згадувань про "хека хасут" на скарабеях – це звичайний термін для позначення сиро-палестинських ватажків. Для нас ці давньоєгипетські повідомлення про племінних лідерів Сиро-Палестини цікаві ще й тим, що у двох випадках – у текстах амарнського архіву (бл. 1350 р. до Р.Х.) і в текстах-прокльонах (бл. 2000 р. до Р.Х.) місцеві князьки мають ім'я Іов (Iyyob), що ще раз нагадує про історичну вірогідність біблійних оповідань.

В XIX ст. з папірусу Сальє вже знали про гіксоського фараона Апопі II, сучасника патріарха Йосифа, і його супротивника, єгиптянина Секеннире, що загинув у бої – це, до речі, підтвердила й знахідка його мумії – з розбитою головою. Тоді ж знайдені були й скарабеї з іменами гіксоських правителів, що носили, крім єгипетського імені Уесер-Ра (коханий Ра), семітське ім'я (Якеб-ель). Зараз наші знання про панування гіксосів значно розширилися: так, про боротьбу з ними і їхнє вигнання з Єгипту повідомляють табличка Карнарвона, стела фараона Камоса (поч. XVI ст. до Р.Х.), і життєпис учасника цих подій – начальника веслярів Яхмоса, що осаджував столицю гіксосів – Аваріс (XVI ст. до Р.Х.).

Особливий єгипетський колорит має й розповідь про життя Йосифа в будинку Потифара. Різні й послідовні його найменування мають масу єгипетських паралелей: так, написи в усипальнях чиновників, говорячи про одну людину, перераховують у якості діючої титулатури всі посади, що коли-небудь вони обіймали. Так, наприклад іменується сановник Метеній, що жив наприкінці III, початку IV династії: "переписувач на складі, завідувач складами, начальник округу, начальник стражі, начальник царських льонопрядилень, правитель області, глава ради Верхнього Єгипту". Схожий напис можна побачити й у Бені-Хассані, у гробниці Хнумхотепа, важливого сановника часів XII династії.

Такий само єгипетський колорит має й розповідь про підвищення Йосифа. Ім'я Потифар – єгипетське (Поти-Фе-Ра - той, котрого дає Ра), таке ж ім'я даної Йосифу дружини – Асенефа – (Асу-Нейт – належна Нейт, тобто богині-покровительці Дельти, де й відбувалися всі події). Сам ритуал зведення на найважливішу посаду – цілком єгипетський: одягання в нові одежі, покладання золотого намиста (Бут. 41,42) – все це можна побачити на єгипетських зображеннях подібної ж події (див. мал.2).

Цікаво, що такої ж честі – нагороди золотими намистами вдостоївся при Аменхотепі III, фараоні XVIII династії Хаемхет, головний доглядач хлібних запасів всієї країни. Про те ж, що місткі державні сховища зерна були у звичаї для Єгипту, можемо впевнитися з безлічі написів (див. також мал. 3 й 4), де зображене наповнення таких сховищ. Важливість посади хоронителя цих житниць підтверджується наявністю в Абидосі усипалень подібних сановників.

Цікавим фактом є знахідка Ч.Е. Вильбура 1889 р. у районі першого порогу Нілу так званої "Стели голоду". У написі йшлося про семирічний голодомор, що осяг Єгипет при Фараоні III династії Джосере (бл. 2700 р. до Р.Х.) і припинився лише після того, як фараон пожертвував земельну ділянку місцевому богові Хнуму. Форма й обриси ієрогліфів вказували на більш пізніше походження напису: як виявилося, він був підробкою жерців Хнума, складеною у II ст. до Р.Х. для закріплення за храмом спірної ділянки землі. Для нас важливо те, що для досягнення своєї мети жерці Хнума апелюють до народної пам'яті, що зберігала переказ про жорстокий семирічний голодомор, що вразив плодючий Єгипет – житницю Древнього миру – не буде помилкою співвіднесення цього голодомору з оповіддю про патріарха Йосифа. Не менш яскравим підтвердженням оповіді книги Буття про багаторічний голодомор у Єгипті є напис у гробниці сановника Баби, що жив у часи фараона Апопі й таким чином був сучасником Йосифа, про збори зерна, що були викликані цим голодомором.

Заперечення єгиптологів XIX ст. щодо вірогідності повідомлення книги Буття про те, що лише внаслідок діяльності Йосифа вся земля в Єгипті стала власністю фараона, спростовуються тим, що йдеться лише про землі, яки були у власності гіксосів – тобто про Дельту, де багато правових традицій попереднього періоду минулого порушені вторгненням азіатів.

У Бут. 41,43, йдеться про те, що за велінням фараона, коли Йосиф їхав на колісниці, виголошували: "схиляйтеся!". У давньоєврейському тексті використано єгипетське слово "Абрех", та й пам'ятники єгипетські донесли до нас чимало зображень преклоніння народу перед усілякими сановниками.

Безумовно єгипетською обстановкою викликане повідомлення про труну Йосифа, принесену згодом у Святу Землю ізраїльтянами: ми зараз знаємо чимало випадків зберігання в давньоєгипетських будинках саркофагів з муміями.

Сто десять років життя Йосифа – звичайна для древнього Єгипту формула тривалого, повновагого життя. Так, напис XIV ст. до Р.Х. із Британського Музею свідчить: "Дяка ..., хто подарував мені спокій у труні після ста десяти років життя на землі". Скульптура верховного жерця Амона, що жив у царювання фараона Сеті (XV ст. до Р.Х.) зберігає молитву про те, щоб "Амон дарував йому життя до 110 років". У папірусі Анастазі є звернення до одного сановника: "Ти наближаєшся до прекрасного місця упокоєння без старезності, без кволості, ти живеш 110 років на землі, але члени твої ще сильні". Сановник Птаххотеп (IV династії) пише про свого батька: "досяг 110 років життя при дворі фараона, серед можновладців землі".

Протоієрей Ростислав Снигирьов
(проректор Калужського Духовного училища)
    
  
№ 37
серпень 2007 року

Зміст номера:

Зi святом Преображення Господнього!

Преображение Господа Бога и Спаса нашего Иисуса Христа

Зi святом Преображення Господнього! Слово Предстоятеля

Православнi русини сьогодні

"Феодосийское чудо"

Оборотная сторона радости

Фундаментальная наука и православная Церковь

Цель Церкви Христовой и средства для её достижения

Смысл православной культуры. Протопресвитер Василий Зеньковский

Біблійна археологія: період патріархів

Успение Пресвятой Богородицы: иконография праздника в искусстве Византии и Древней Руси

Беседы о диаволе, часть I (Святитель Иоанн Златоуст)

Новини звідусіль

Зi святом Успiння Пресвятої Богородицi!

 
 
 

Газета "Вiра i культура"
Заснована парафією Різдва Христового в Харківському р-ні м. Києва.
Реєстраційне свідоцтво Кі№460 видане Міністерством iнформації України 22 лютого 2000 року.

Головний редактор:
прот. Василій Біляк

Адреса “ВіК”:
02098 Київ,
вул. Шумського, 3.
Храм Різдва Богородиці,
для ВіК (“Віра і культура”).
E-mail:
logo@ua.fm
irina@beletsky.sita.kiev.ua

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
alexdeni@mail.ru
 

Співпрацюйте з нами на сторінках наших видань "Православна газета", "Кирилиця", "Камо грядеши" "Віра і культура".

Дописувачів "ВіК" запрошуємо до співпраці. Надсилайте нам короткі повідомлення про ювілейні події з ваших єпархій.
 


 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Світло Православ'я`

Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
  Rambler's Top100

Rambler's Top100 Service
TopList
З   8.6.2000

 

 
 

 

На початок сторінки

столовое серебро
Hosted by uCoz