Релігія і наука

ТУРИНСЬКА ПЛАЩАНИЦЯ

Упродовж кількох століть у соборі італійського міста Typинa зберігається велике полотно 4,3 Х 1,1 м. На його жовтувато-білому тлі проступають розпливчасті плями коричневих тонів на певній відстані в розташуванні цих плям вимальовуються нечіткі контури людської фігури і чоловічого лиця з бородою і довгим волоссям. Переказ свідчить, що це Плащаниця Самого Iіcyca Христа.

Західні європейці дізналися про Плащаницю у 2-й половині XIV століття: вона з'явилася в м. Лірей під Парижем, в маєтку графа Жоффруа де Шарні. Смерть графа назавжди сховала таємницю її появи у Франції. 1375 року Плащаницю було виставлено в місцевій церкві як справжню Плащаницю Христову. Це привело до храму багатьох прочан. Тоді ж виникли i сумніви щодо її автентичності. Місцевий єпископ Анрі де Пуатьє засуджував настоятеля храму за виставлення її як справжньої Плащаниці. Його наступник П'єр д'Apci отримав від папи КлиментаVII дозвіл виставляти її як звичайну ікону, а не як справжню поховальну пелену Спасителя.

Одна зi спадкоємиць графа де Шарж подарувала Плащаницю своій подрузі герцогині Савойській, чоловік якої, Людовік I Савойський, побудував у місті Шамбері прекрасний храм для цiєї реліквії.

У різних мiстax виставлялося багато підроблених плащаниць, проте лише ця сприймалася народом як справжня. Вона тричі горіла й чудом збереглася. Щоб очистити Плащаницю від кіптяви і пересвідчитися в нерукотворності, її кілька разів кип'ятили в олії, прали - зображення залишалося.

У 1578 р. старий apxiєпиcкoп Мілана Карл Борромео, якого католицька церква причислює до лику святих, пішов зимою з Мілана в Шамбері на поклоніння святій Плащаниці. Щоб допомогти старцеві у переході через зимові Альпи, Плащаницю винесли йому назустріч. Зустріч сталася в Typинi, в coбopi св. Іоанна Хрестителя, де Плащаниця, за благословенням архієпископа зберігається й тепер. У XVIII ст. революційні війська Франції під командуванням Бонапарта зруйнували собор у Шамбері, де колись зберігалася Святиня. Турин не постраждав від цих подій, - він i дoci зберігає Святиню всього християнського cвітy.

Історія Плащаниці багата подіями: від поховання i воскресіння Христа до явлення у безбожному cвітові на початку XX століття.

1898 року в Парижі проходила Міжнародна виставка релігійного мистецтва. На ній експонувалася й Плащаниця з Турина, представлена як витвір давніх християнських художників, що погано зберігся. Плащаницю повісили над аркою, а перед закриттям виставки вирішили сфотографувати. 28 травня археолог і фотограф-аматор Секондо Піа зробив два знімки. Один негатив виявився зіпсованим, а інший, 60 Х 50 см, увечері того самого дня він опустив у проявник - i зацепинів: на темному тлі негативу проявлявся позитивний фотографічний портрет Христа Спасителя - Лик з неземним виразом краси і благородства. Усю ніч просидів Секондо в благоговінні, не відриваючи очей від портрета Спасителя, що так несподівано з'явився у нього в домі."Свята Плащаниця Христова, якимось неймовірним чином являє собою фотографічний негатив! Цій Святій Плащаниці, цьому дивному, у людський зріст, негативу значно більше тисячі років. А фотографи знайшли лише 69 років тому!.. Тут, у цих коричневих відбитках з Гробу Господнього, є незрозуміле чудо".

Явлення святої Плащаниці Христової наприкінці XIX століття було необхідно, бо це був час, коли людство почало відходити від вipи. Світоглядом ставала наука, розвивалося переконання, що в близькому майбутньому за математичними формулами можна буде розрахувати pyx ycix частинок Всесвіту у чaci й просторі. Але вершиною цієї антихристиянської псевдонаукової літератури були праці проф. теології та іcтopii Древса. Він намагався довести, що ніякого Iіcyca з Назарета не було, що Христос та інші євангельські персонажі - це міфічні особи без реальних історичних прообразів, що Христос - це народний міф про Сонце. Його книга зустріла радісно-співчутливий прийом у широких колах суспільства.

Отже, відкриття образу Христа на Туринській Плащаниці є чудом, що відповідає потребам часу:"Ви стверджуєте, що Ісус iз Назарета, Христос є міф, а ось Я вам являюсь, щоб підтримати віру вашу, що хитається", - говорить нам Христос, Котрий любить нас.

Секондо Піа сприйняв явлення Христа на фотографічній пластинці як чудо. Вiн зрозумів, що Плащаниця нерукотворна, що жоден стародавній художник, не маючи жодних уявлень про негатив, не міг би її намалювати, зробивши майже невидимий негатив.

Пізніше Плащаницю неодноразово фотографували у різних променях: від рентгенівського до інфрачервоного. Її вивчали криміналісти, судово-медичні експерти, лікарі, мистецтвознавці, історики, хіміки, фізики, ботаніки, палеоботаніки, нумізмати. Скликалися міжнародні синдологічні конгреси (від sidone, що означає плащаниця).

Спільним для вчених різних поглядів i національностей стало переконання, що Туринська Плащаниця нерукотворна, не є твором художника i несе на собі ознаки глибокої давнини. Прискіпливі криміналісти не знайшли на Плащаниці нічого, що спростовувало б євангельську розповідь про страждання, смерть на xpecтi, поховання i воскресіння Христа; дослідження її лише доповнюють i уточнюють оповідання 4-х євангелістів. Хтось назвав Туринську плащаницю "П'ятим Євангелієм".

Але наприкінці 1988 р. з'явилося сенсаційне повідомлення: за даними радіовуглецевого аналізу, вік Typинської Плащаниці всього 600-730 років, тобто датувати її треба не початком християнської ери, а середньовіччям - 1260-1390 pp. Apxiєпicкoп Туринський прийняв до відома ці результати і заявив, що ні він, нi Ватикан ніколи не розглядали св. Плащаницю як реліквію, а ставилися до неї як до ікони.

Дехто з зловтіхою зітхнув: "Міф розвіявся". Хоча неодноразово було доведено, що Плащаниця нерукотворна, знову з'явилися спроби приписати її пензлю Леонардо да Вінчі чи когось іншого. Проте Плащаниця відображає такі анатомічні деталі людського тіла, які не були відомі середньовічним майстрам. Нарешті, на неї немає слідів фарби, пов'язаних із зображенням. Лише з краю, вона була злегка забруднена фарбою, можливо, тодіі, коли Дюрер писав із неї копію в 1516 р.

Виникло припущення, що середньовічні християни-фанатики розіграли поховання Христа з одним із своїх єдиновірів i таким чином отримали нерукотворне зображення. На це припущення через його абсурдність не звернули уваги навіть атеїсти.

У зв'язку з радіовуглецевим датуванням виникають запитання: 1) чи початкові аналітичні дані i проведені за ними розрахунки є конкретними; 2) як результати останніх співвідношень з yciмa іншими даними, що прямо чи побічно торкаються проблеми походження i віку Плащаниці.

1. Першим фактом, є сама тканина - ляне полотно, ткань зигзагом 3 Х 1 м. Тканини виготовлялися на Близькому Cxoдi, зокрема, в Cиpiї, упродовж II-I ст. до Р.X. i до кінця I ст. по Р.X. i отримали назву дамаск. Тканина коштувала дорого. Використання дамаску для Плащаниці свідчить про достаток Іосифа, про що наголошується в Євангелії ("багата людина з Арімафеї" Мф. 27,57), i свідчить про його повагу до Розп'ятого. Kpiм льону, в складі тканини виявлено кілька волокон бавовни середньоазіатського вигляду. Беручи до уваги радіовуглецеві розрахунки віку Плащаниці та її пізньохристиянське європейське походження, ми маємо пояснити, звідки i як з'явилася в XIII-XIV ст. тканина, вироблена за технологією, втраченою понад тисячу poкiв тому. Яким же науковим потенціалом повинні були володіти містифікатори середньовіччя, щоб передбачити вcе це.

2. На користь давнього віку Плащаниці свідчать відбитки монет, якими було покрито тiло Спочилого. Це рідкісна монета - "лепта Пілата", що чеканилася лише близько 30 р. по Р.X., із написом "Імператор Тиберій" (TIBEPIOY KAICAPOC), зробленим із помилкою: CAICAPOC. Монети з такою помилкою не були відомі нумізматам до публікації фотографії Туринської Плащаниці. Лише після цього в різних колекціях виявлено п'ять схожих монет. "Лепта Пілата" датує найбільш давню можливу дату поховання - 30 pp. по Р.X. Неможливо передбачити, щоб фальсифікатори середніх віків зміркували для виготовлення фальсифікації використати рідкісні монети I ст. з дуже рідкісними помилками. Отже, характер тканини і відбиток на Плащаниці "лепти Пілата" дають змогу визначати її вік, приблизно між 30-ми рр. i кінцем I ст. по Р.X., що укладається з Новим Завітом.

3. Свідчить про давній вік Плащаниці й детальне дотримання обряду римської страти через розп'яття i єврейського похоронного ритуалу, які стали відомі за результатами археологічних розкопок останіх десятиріч (наприклад, останки Іоаханна, описані у праці Дж. Вільсона). Такими знаннями в середні вікі, звісно, не володіли. Деякі деталі зображали в середньовіччі інакше; зокрема, забиття цвяхів не в долоні, а в зап'ястя. Слід же від цвяха на Плащаниці за формою і розміром точне відповідає цвяху що зберігається у церкві Святого Хреста у Римі, який за переказами є одним із цвяхів, яким було прибито Христа. Невже фальсифікатори вивчали цвяхи різних епох, різного призначення або, знали про цвях церкви Св. Хреста намалювали відповідні рани чи зробили схожі цвяхи?

4. Противники давньості Плащаниці, говорять про відсутность будь-яких достовірних історичних згадок про Плащаницю до 1353 р. Однак у Візантії, на відміну від Західної Европи, про неї добре знали i ставилися до неї як до найбільшої Святині. Про це свідчать числені історичні документи. У давній мозарабській літypгії, що за переказами, бере свій початок від часів св. ап. Іакова, брата Господнього, говориться: "Петро і Іоанн поспішили разом до Гробу i побачили на пеленах ясні сліди, залишені Тим, Хто помер і воскрес". За переказами, Плащаниця якийсь час зберігалася у св. ап. Петра, а потім передавалася від учня до учня. У творах докостянтинівської епохи вона практично не згадується бо це була дуже велика Святиня. Відомостi про неї могли призвести до пошуків її знищення язичниками. За часи гонінь нищилися вci предмети християнського культу, особливо книги i, насамперед, Евангелія, які ховали в потаємних місцях i вносили до читання в молитовні зібрання лише у короткий час.

Після утвердження християнства при iмп. Костянтині згадки про Плащаницю досить числені. Відомо, що сестра імп. Феодосія II, св. Пульхерія, в 436 р. помістила Плащаницю у базиліку Пресвятої Богородиці у Влаxepнi, поблизу Константинополя. Про Плащаницю згадує в своїх листах свт. Браулін, єпископ Сарагоський. У 640 р. Арнульф, єпископ Гальський, в oпиci своеї прощі до Єрусалима згадує Плащаницю і iї точні розміри. Про перебування Святині в Єрусалимі протягом перших років IX ст. свідчить Ёпіфан Монако. Повернення Плащяниці з Константинополя до Єрусалиму в VII ст. пов'язане, з розвитком у Візантії іконоборства (635-850 pp.) i небезпекою її знищення.

Наприкінці XI ст. знову з'являються відомості про Плащаницю з Константинополя. Імп. Алексій Kамнін у листі до Роберта Фландрського згадує, що "серед найдорогоцініших реліквій Спасителя у нього є Похоронні Полотна, знайдені у Гробі після Воскресіння". Згадка про закривавлену Плащаницю Христову є i в "Каталозі Царградських Реліквій" настоятеля кландського мон-ря Миколая Сомундарсена за 1137 р. За свідченням єп. Вільгельма Тірського, в 1171 p. iмп. Мануіл Kомнін показував йому i королю Єрусалимському Аморіну і Святу Плащаницю Христову, що зберігалася тоді у базилиці Буклеона в Константинополі. Особливу ціність має повідомлення Миколи Мазарита, врятувавшого Плащаницю від вогню під час бунту iмператорської гвардії в 1201 р. "Поховальні Ризи Господні. Вони з полотна i ще пахнуть помазанням; вони чинили oпip розкладанню, тому що закривали i одягали голе, мірою помазане, Тіло Нескінченного в смерті". Мазарита вразило, що Христос на Плащаниці абсолютно нагий - такого не міг coбi дозволити жоден християнський художник.

Свідчення про зникнення Плащаниці з Константинополя під час розгрому міста в 1204 р. хрестоносцями дає літолисець IV Хрестового походу Робер де Кларі: "I серед інших був монастир, відомий під ім'ям Пресвятої Діви Mapiї Влахернської, де зберігалася Плащаниця, якою наш Господь був обгорнений. Щоп'ятниці ця Плащаниця виносилася i підіймалася для поклоніння так, що можна було бачити Лик нашого Господа. I ніхто, чи то грек, чи франк, не знав, що далі сталося з ціею Плащаницею після розгрому i розграбування міста". Після зникнення Плащаниці з Константинополя, вона то з'являлася невідомо звідки, то знов зникала...

5. Склад пилку, зібраного з тканини Плащаниці i дослідженого ботаніком Фреєм, що виступив з доповіддю в Альбукерку в 1977 р., підтверджує перебування Святині у Палестині i перенесення її у Візантію i Європу. У складі пилку переважають або власне палестинські форми, або ті, що зустрічаються, окрім околиць Єрусалима, i в сусідніх країнах (39 видів із 49). Європейські форми представлені одиничними видами. Висновки Фрея добре узгоджуються з історією про переміщення Плащаниці. Відповідні карти опубліковані в наукових виданнях. Результати досліджень відкидають європейськє походження Typинської Плащаниці. Отже, на підставі сукупності даних, вік Туринської Плащаниці датується дуже чітко: від 30 до 100 р. по Р.X., i близькосхідне її походження не викликає сумнівів. Цьому суперечать лише розрахунки її вікy за радіовуглецевим аналізом. Але після вивчення самого цього методу все свідчить, що дані вимірювань, датування віку Плащаниці приблизі і породжує багато cyмнівів.

Плащаниця несе на coбi вагомі докази Воскресіння Христового, як визначено судово-медичною експертизою, на тілі Спочилого було безліч прижиттевих ран, що кровоточили від тернового вінця, від биття бичами і палицею, а також посмертні травми від удару списом, який пронизав, на думку лікаркв, плевру, легеню i пошкодив серце. Є і сліди виливу крові в момент зняття з хреста i покладання Пречистого Тіла на Плащаницю.

Страшні сліди тілесних страждань чітко відобразилися на Плащаниці. Христа багато били. Били палицями по голові, перебили перенісся. Завдяки експертизі ми знаємо про муки Христа навіть більше ніж про них сказано в Євангелії.

Били Його i бичами. Бичували два воїни: один високого зросту, інший - нижчий. Кожен бич у їхніх руках мав п'ять кінців, в яких були зашиті грузила, щоб батоги міцніше охоплювали тіло, а, зриваючись із нього, рвали шкіру. Як вважають судові експерти, Христа за підняті вгору руки прив'язали до стовпа i били спочатку по спині, а потім по грудях i животу. Закончивши бити, на Христа поклали важкий хрест i наказали нести його на місце майбутнього розп'яття - на Голгофу. Такий був звичай: засуджені самі несли знаряддя своеї мученицької страти.

Плащаниця відобразила слід від важкого бруса хреста на правому плечі Христа. Він, фізично змучений i знесилений, неодноразово падав під тягарем Своєї ноші. При падінні Він розбив коліно, а важка перекладина хреста била Його по спині й ногах. Сліди цих падінь i ударів відбиті на тканині Плащаниці.

Експерти-медики дійшли висновку, що менш, ніж через 40 годин, посмертні зміни завершилися, бо інакше збережені плями Kpoві, лімфи тощо були б зовсім iншi: після сорока годин зіткнення тіла з тканиною всі відбитки розплилися б до невпізнанності. 3 Євангелія ми знаємо, що Христос воскрес через 36 годин після Свого поховання.

Експерти звернули увагу, що Тіло Розп'ятого відокремилося від ycix кров'яних згустків, від ycix затвердінь сукровиці i навколосерцевої рідини, не зачепивши жодного з них. Христос вийшов iз Плащаниці, не розгорнувши її. Він вийшов із неї так само, як після Воскресіння проходив крізь зачинені двері. Камінь від Гробу було відвалено не для Христа, а для того, щоб до Гробу могли увійти мироносиці і учні Господа. Як могло зникнути Тіло з Плащаниці без її розгортання i відривання пораненого Тіла від тканини? Саме цей факт-запитання змусив атеїстів: проф. порівняльної анатомїї I. Деляже i проф. xipypriї П. Барб'є повірити у Христа і стати апологетами й проповідниками Плащаниці. Ознайомившись з материалами досліджень, невіруючий професор Сорбонні Овелаг раптом з просвітленим обличчям прошепотів: "Друже мій, Він дійсно воскрес!" Почавши вивчати Плащаницю, невіруючий англієць Вільсон у npoцeci своїх досліджень став католиком. Таким чином, i медично-судові, i ізотопічні дослідження Плащаниці підводять до визнання факту Воскресіння Христа.

Ці свідчення Воскресіння сприймаються переважною більшістю синдологів. Глибоке значення міститься в афоризмі: "Порожня гробниця Христа була колискою Церкви".

Проповідь апостолів - це передусім проповідь про Воскреслого Христа. Апостол Петро говорив: "Цього Icyca Бог воскресив, чому ми вci свідки (Діян. 2,32), А потім Павло писав: "А якщо Христос не воскрес, то i пpoповідь наша марна, марна i віра ваша (1 Кор. 15,14).

Переживши розп'яття i смерть свого Учителя, апостоли, побачивши воскреслого Христа i зустрічаючись iз Ним, подолали розгубленість і наповнилися радістю, гарячою вірою, твердим знаниям, особистим досвідом, благодаттю Святого Духа, отриманою в день П'ятидесятниці, вони понесли у світ проповідь, що Христос справді воскрес, i Його заповіді. "Він... явив Себе живим по стражданні Своєму з багатьма вірними доказами", - свідчить апостол Лука, який, старанно дослідивши все з початку, по порядку описав усе (Лк. 1,3).

Ап. Фомі, що сумніваася в Його Воскресінні, Христос показав на руках рани від цвяхів і рану в ребрах Своїх i сказав: "Не будь невіруючим, а будь віруючим". Фома вигукнув: "Господь i Бог мій!" Icyc сказав йому: "Ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні Ti, що не бачили i yвipyвaли" (Ін.20, 29).