Новини звідусіль

Миколаївський костел - чергова жертва київських багатіїв-забудовників

25.06.03 (RISU.org.ua) – КИЇВ – 23 червня на земельній ділянці поруч із Миколаївським костелом у Києві, де сьогодні співіснують римо-католицька громада і Національний будинок органної і камерної музики, розпочалися будівельні роботи. Вони відбувалися “під прикриттям” посиленого наряду міліції, який прибув, очевидно, щоб нейтралізувати можливі протести артистів та римо-католиків. Ситуацію прокоментував для агенції “Майдан-Інформ”доктор фізико-математичних наук, письменник, голова Колегії УРП “Собор” з питань культури Максим СТРІХА.
“На жаль, столицю сьогодні буквально нищать, віддаючи під забудову найменші клаптики землі – часто поруч із відомими пам'ятками архітектури. Великі гроші, величезна вартість землі в центрі перемагають історичну пам'ять і здоровий глузд (бо цілком очевидно, що будь-яке будівництво поруч із костелом знищить пам'ятку – чи візуально, чи й фізично, бо костел вже й так сильно потерпів від прокладання лінії метро на межі 70-80-х)”, – говорить М. Стріха. За його словами, артисти Національного будинку органної і камерної музики пов'язують це будівництво з діловими інтересами брата сьогоднішнього віце-прем'єра з гуманітарних питань Дмитра Табачника, Михайла, чиїй фірмі міська влада відвела цю ділянку ще кілька років тому. Заволодіти таким ласим шматочком землі поруч із Миколаївським костелом - перлиною архітектора Городецького – могла справді лишень дуже впливова структура. ”Мені дуже прикро, що сьогодні майже всі політичні сили, навіть ті, які рішуче підносять голос проти беззаконня на найвищому рівні, мовчать, коли йдеться про фактичне нищення історичного Києва. Можливо - це від браку загальної культури, від нерозуміння того, що ми втрачаємо”, – говорить М. Стріха.
 

Педагоги і науковці сперачаються щодо введення предмету статевого виховання

23.06.03 (RISU.org.ua) – ЛЬВІВ – Педагогічна громадськість Львова на чолі з Педагогічним товариством ім. Григорія Ващенка направила звернення до Синоду єпископів УГКЦ, Главі УГКЦ Любомирові Кардиналу Гузару, начальнику управління науки та освіти Львівської ОДА Михайлові Брегіну та голові Львівської ОДА Олександрові Сендезі, в якому заперечують необхідність введення у школах окремого предмету “статеве виховання”.
Як повідомляє радіо “Люкс”, у зверненні педагоги висловили свій погляд на проблеми морального виховання молоді та, зокрема родинного виховання. “Покликала нас до дискусії стурбованість з приводу того, що провід нашої Церкви має намір дати своє благословення на розробку та впровадження у школах програми статевого виховання, в основу якої береться американська програма Форватер. Вважаємо це неприпустимим”, — зазначено у зверненні. “В Україні вже тривалий час реалізуються програми такого спрямування, одна з яких пропонується фондом Салюс під назвою “Статеве виховання дітей віком 14-16 років”. Як не дивно, згоду на впровадження подібних програм дає і Міністерство освіти, і Міністерство охорони здоров'я України”, – йдеться у зверненні педагогів. З проханням прокоментувати ситуацію РІСУ звернулася до директора Інституту родини і подружнього життя Юрія ПІДЛІСНОГО. “Я поділяю стурбованість педагогічного товариства тим фактом, що в наших школах запроваджуються різні програми статевого виховання, про що неодноразово наш Інститут писав як у наукових журналах, так і в ЗМІ, зокрема про згадану програму від фонду Салюс, в основі якої лежить відверте розбещення підлітків. Ми вказували в пресі і відгуках на адресу органів державної влади, що ця програма містить викривлену, а часто цілком не правдиву інформацію щодо питань статевості. Що стосується розробки програми, яка би мала очікувати на благословення Синоду УГКЦ, то це потребує детальнішого пояснення. Звідки виникла ідея розробки власної програми? В Україні впродовж кількох останніх років різні лобістські групи, у т.ч. міжнародні, не без успіху проштовхують програми, які мають на меті нав'язувати сексуальну вседозволеність, чим деморалізують не лише підлітків і молодь, але й створюють морально-небезпечну атмосферу у суспільстві. Зокрема, в березні 2001 року указом президента було введено в дію програму “Репродуктивне здоров'я 2001-2005”, пункт 42 якої передбачає співпрацю по лінії Міністерства освіти і Міністерства охорони здоров'я з міжнародною організацією “Міжнародна федерація планованого батьківства” (IPPF). До програмних цілей цієї організації належить вільний доступ підлітків до контрацепції, абортів, акцентування виключно на статевості… З огляду на таку ситуацію в Україні (катастрофічно низьке падіння моральних і сімейних цінностей, стрімке зростання кількості розлучень [за офіційною статистикою в Луганській області в 2002 р. на 100 одружень припадало 98 розлучень], близько 500 тис. ВІЛ-носіїв, 1 млн. абортів, галопуюче поширення венеричних захворювань), яка погіршується під впливом також і реклами сумнівного морального змісту в мас-медіа, виникла нагальна потреба реагувати. Інститут родини вважає за доцільне розробити альтернативну програму. Проте не йдеться про програму статевого виховання, а про програму відповідального виховання, яке передбачає підготовку до сімейного життя. Ця програма мала би складатися з таких частин: 1) пояснення головних християнських моральних засад; 2) пояснення християнських сімейних цінностей, таких як любов, відданість, вірність; 3) богословське і філософське осмислення чому Бог створив людину чоловіком і жінкою? 4) розкриття значення та призначення людської статевості (на основі документу Папської ради у справах сім'ї “Правда про людську статевість та її суть” від 1995 р.). Мета такої програми – подати підліткам і молоді розуміння, що людська статевість задумана Богом для спілкування в подружній любові і для продовження людського роду, а не як щось, що можна використовувати задля задоволення чи забави, як це нав'язують деякі міжнародні програми. Тому Інститут родини, починаючи з 2001 року, здійснює пошук різних програм. Були вивчені програми, які діють в США та Канаді, зокрема програма “Дошлюбна статева стриманість та подружня вірність” (фінансується урядом США і дає позитивні результати щодо зменшення кількості абортів та венеричних захворювань; застосування цієї програми в одній з країн Африки було високо оцінено ООН), також проаналізовано польські програми та ті, які діють в Україні. Інститут на основі згаданої програми “Фарватер” і програми “Дошлюбна статева стриманість та подружня вірність”, враховуючи українські реалії, разом з Катехитичною комісією Києво-Галицької митрополії УГКЦ розробляє власну програму, яка має стати складовою ширшої програми для застосування у школі. Програма “Фарватер” була обрана тому, що отримала схвалення кардиналів Трухільйо (голова Папської ради у справах сім'ї), Стаффорда (Папська рада у справах мирян), Люстіже (архиєпископа Парижу) та інших високих церковних достойників Католицької Церкви. Очевидно, що не всі постулати програми “Фарватер” приймаються у нашій програмі. Протест педагогів проти іноземного походження програми “Фарватер” є принципово безпідставним, бо у таких випадках слід керуватися не питаннями “національності” програми, а питаннями моральності та істинності. Подібні протести навпаки сприяють існуючим аморальним програмам. Шкода, що педагогічне товариство після круглого столу на цю тему та телефонної розмови зі мною не розібралося до кінця в справі і публічно її критикує”, наголосив Юрій ПІДЛІСНИЙ, директор Інституту родини і подружнього життя Українського Католицького Університету.

З 1 вересня цього року учні севастопольських навчальних закладів, які входять в структуру Управління освіти і науки Севастопольської міської держадміністрації, зможуть вивчати основи релігій. Про це повідомив 23 червня кореспонденту інформаційної агенції “ForUm” один з активістів руху “Товариство православних педагогів Севастополя” кандидат історичних наук Віталій Коваленко.
Така новація засновується на розробленому в Управлінні освіти і науки Севастополя відповідному документі. Директорам шкіл із урахуванням побажань батьків рекомендується ввести факультативно викладання предмету “Основи релігійної культури” поконфесійно. Нову науку будуть викладати члени “Товариства православних педагогів Севастополя”.
“Ми ставимо за мету, щоб дитина мала можливість оцінювати два світогляди – атеїстичний і релігійний – і приймала для себе свідомий вибір, – сказав Віталій Коваленко. – Щоб не ущемлялися в правах діти, виховані в атеїстичних сім'ях. З іншого боку, діти, які ростуть в релігійних сім'ях, також не повинні відчували обмежень у можливості вивчати основи своєї релігії”.
За словами В. Коваленка, в активістів “Товариства православних педагогів Севастополя” вже є сотні копій заяв батьків на ім'я директорів шкіл із проханням дозволити їхній дитині відвідувати факультативно групу вивчення православної релігії.
 

---

Українська Православна Церква на початку 2003 року:
соціологічний аналіз (регіональні аспекти)

За даними Держкомрелігій, Українська Православна Церква на 1 січня 2003 року мала 10042 громади, що на 527 парафій більше, аніж було 1 січня 2002 року. Приріст за 2002 рік склав 5,5%. Приємно зазначити, що, якщо протягом 2001 року УПЦ зросла на 5,1% від загальної кількості своїх парафій (було відкрито 466 парафій), то у минулому році ми можемо констатувати підвищення динаміки розвитку нашої Церкви.

Найкращий показник по співвідношенню парафій на кількість населення є у Хмельницькій області - 1717 чоловік на одну православну парафію. За нею ідуть: Волинська - 1990 чол., Рівненська - 2062 чол., Вінницька - 2122 чол., Закарпатська - 2227 чол., Чернівецька - 2261 чол., Житомирська - 2526 чол., Чернігівська - 2643 чол., Черкаська - 3166 чол., Київська - 3416 чол., Сумська - 3926 чол., Херсонська - 4108 чол., Полтавська - 4201 чол., Одеська - 5133 чол., Кримська АР - 5422 чол., Миколаївська - 5546 чол., Кіровоградська - 6027 чол., Запорізька - 7015 чол., Дніпропетровська - 7840 чол., Луганська - 8083 чол., Тернопільська - 9441 чол., Донецька - 10639 чол., Харківська - 11564 чол., м.Київ - 15360 чол., Львівська - 41690 чол., Івано-Франківська - 56392 чол. Отже, ми бачимо, що найвищий показник громад на душу населення є на Західній Україні, де менш відчутними були наслідки дій безбожної влади в радянську епоху. У цьому плані навіть постраждала від філаретівського розколу Волинь зуміла достойно вистояти і твердо триматись канонічного православ'я. Низький показник мають південно-східні області, що обумовлено двома факторами: високою густотою населення (в силу їх потужного промислового потенціалу) та жахливими наслідками, що залишилися у спадок від атеїстичного режиму (варто згадати хоча б те, що після Хрущова, наприклад, у Запорізькій області залишилось менше 10 діючих православних храмів). Найгірші показники мають галицькі Львівська та Івано-Франківська області, де православну Церкву уже понад десять років штучно намагаються знищити.

Із вищенаведених підрахунків випливає одна цікава деталь: у Тернопільській області, де православних також переслідують, співвідношення православних громад на душу населення, тим не менш, більше, аніж у спокійних Донецькій і Харківській областях. Проте, поясненням цьому є не поліпшення умов у православних Тернопільщини, а відносно мала кількість населення цієї області і значна роль Почаївської лаври в ділі збереження православ'я на землях краю.

Знову на перших місцях виявилися західні області, особливо такі компактно заселені, як Буковина та Закарпаття. Центральна Україна і Крим виявились посередині, слабкі показники виявились у південно-східних областях та Кіровоградській області, і, традиційно, найгірший показник у гонимих православних галичан. Як і в попередньому аналізі, гнана Тернопільська єпархія тут має вищий показник, аніж стабільні Харківська та Кіровоградська області.

Найкраща ситуація тут виявилася на Закарпатті - 97% громад серед тих, що називають себе православними, належать до канонічної Церкви. На другому місці стоїть Луганська область - 94,3%, потім ідуть Кримська АР - 93,2%, Харківська - 89,3%, Одеська - 86,6%, Чернігівська - 86,5%, Донецька - 84,5%, Сумська - 84,4%, Дніпропетровська - 80,9%, Кіровоградська - 79,6%, Херсонська - 78,7%, Хмельницька - 78,5%, Житомирська - 76,8%, Полтавська - 76,5%, Черкаська - 76,2%, Запорізька - 76,1%, Чернівецька - 75%, Вінницька - 69,4%, Волинська - 68%, Миколаївська - 66,2%, Рівненська - 65,7%, Київська - 65, м.Київ - 56,1, Тернопільська - 19,5%, Львівська - 7,5%, Івано-Франківська - 5,7%.

Південно-східний і центральний регіони мають більший процент приросту в порівнянні з західним через те, що у них кількість громад є поки що менш наближеною до оптимальної, аніж на Західній Україні (як це показали нам попередні дослідження), а тому і більша потреба у відкритті нових парафій. Єдиною областю в Україні, де протягом 2002 року не зареєстровано жодної нової громад Української православної Церкви, є Івано-Франківська область. Кількість же зареєстрованих у Львівській і Тернопільській областях за цей період також є мізерною (3 і 2 відповідно). Все це свідчить про справжній стан релігійної свободи сьогодні у Галицькому регіоні.

На завершення хочеться зазначити, що ці цифри вказують на кількість зареєстрованих громад, а не тих, де вже регулярно проводиться богослужіння, а це не завжди одне й те ж. Але відомі і такі випадки, коли громада фактично функціонує, з певних причин не зареєструвавшись у відповідних органах. Вповні можливо, що багато є неточностей у підрахунках пропорційного співвідношення православних громад і розкольників. Наприклад, за цими даними, УПЦ КП у Донецькій області має 80 парафій, проте, за словами митрополита Донецького Іларіона, реально діє з них 6-7 (Вісник прес-служби УПЦ. - №15. - С.72). Або наступний приклад: у 2001 році прибічники КП в Криму підняли галас через те, що збираються "ліквідувати" їх храм у Сімферополі через закінчення терміну оренди приміщення. Їхній "єпископ" говорив, що якщо у них заберуть це приміщення, то їм зовсім не буде де молитися у Криму. В той же час, за цією статистикою, на 1.01.2001 року "Сімферопільська єпархія УПЦ КП" мала аж 17 громад. Але більш точних, а головне, більш детальних статистичних даних на сьогодні немає.

Ось основні висновки, які напрошуються в результаті аналізу:

· Українська Православна Церква залишається найчисельнішою в державі релігійною конфесією, яка домінує у 23-х із 26-ти регіонів.

· Темп розвитку нашої Церкви не тільки не стає екстенсивним, а навпаки, за 2002 рік, у порівнянні з 2001 збільшився на 0,4% і становив 5,5%.

· Незалежно від регіону - і на заході, і на сході, і на півдні, і в центрі - Церква має непогані параметри розвитку. Практично кожен регіон (за винятком Галицького) у певних аспектах проявляє себе, як такий, що активно функціонує.

· Є всі підстави вважати, що причини занепаду УПЦ у Галицькому регіоні знаходяться виключно у штучних політичних плоскостях і аж ніяк не відбивають реальний стан справ. Як приклад, можна навести Закарпатський регіон, де є сильним уніатський вплив, але єдина, нерозколота православна Церква вистояла перед цим напором і зараз успішно виконує свою місію.